Завтра в Дніпропетровську відкриється українсько-польсько-литовський економічний форум за участi президентів. Роль форуму для України — мабуть, не тільки у встановленні ділових контактів, але й у демонстрації «на експорт» того, що розвиток країни підкоряється деклараціям її керівництва про європейський вибір.
Роль президента Польщі Александра Квасневського в цьому контексті особлива. Передусім, він, мабуть, єдиний із глав держав непострадянського простору, який продовжує регулярні зустрічі з українським візаві, попри всі проблеми, котрі переживає Україна, та скандали останніх місяців. Квасневський, з одного боку, підтверджує таким чином власні слова: «...я ваш друг і ваш адвокат». По-друге, своєю дипломатією він уже допоміг і явно збирається продовжувати допомагати Україні не втратити зв’язків із Заходом у період очевидного охолодження відносин і, можливо, дав зрозуміти Заходу, що не варто підходити до всіх проблем по-максималістському спрощено, з однаковими для всіх стандартними мірками. По-третє, саме Квасневський утілює собою ті глибокі, насамперед, психологічні зміни, які вже відбулися і продовжують відбуватися в колишніх соціалістичних суспільствах, — причому саме він міг би і повинен би багато в чому стати живим прикладом для вітчизняних лівих. Зрештою, навряд чи хтось більше зробив для сучасної Польщі, аніж Квасневський, який був колись одним із лідерів польського аналога ленінського комсомолу.
Квасневський прагматичний. Мету свого майбутнього візиту в Дніпропетровськ в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» він пояснює просто: «Треба, щоб бізнес ішов із нами. Якби він ішов попереду нас, було б іще краще». Він точно знає, чого не можна робити ні Польщі, ні Україні, — гаяти часу. Рецепт успіху, на його думку, простий: треба просто щодня «робити вдвічі більше, аніж вони на Заході». Неофіційний статус Квасневського як друга й адвоката України дозволяє йому не дуже приємно зауважити, що він не спостерігав адекватних зусиль української влади для виходу з політичної кризи, що він би розв’язував такі проблеми абсолютно іншим способом, — і до цього країні, яка вибрала європейський шлях розвитку, напевно, треба було б прислухатися.
Прагматичність Квасневського виявилася і в його ставленні до проблем, які неминуче виникнуть під час вступу Польщі в ЄС: на місці впалої «залізної завіси» не можна «робити навіть нової занавіски», «не можна повернутися спиною до сусідів» — це, на його думку, було б великою європейською помилкою.
Далекоглядність від Квасневського — в його баченні Росії в НАТО та в неординарному для багатьох сьогоденні. Прагматизм, поєднаний з умінням мислити перспективно, вже дав перші плоди в Польщі. Ніхто, власне, не заважає Україні зробити не менше.
— Пане Президенте, моє перше запитання невигадливе, але дуже актуальне: яких результатів Ви чекаєте від саміту в Дніпропетровську?
— Це не перша зустріч президентів та підприємців України, Польщі, Литви, але вперше в Україні. Гадаю, це важливо, що ми йдемо вперед і Україна організовує такі зустрічі. Важливо тому — я кажу це всім і скрізь, — що політика, яка не стоїть на серйозному економічному підмурівку — марна. Для нашого політичного співробітництва необхідно, щоб бізнес iшов із нами. Якби він міг іти попереду, було б іще краще. І це найголовніша ідея цієї зустрічі. У Дніпропетровську мені дуже важливо послухати ваших і наших підприємців. Які є досягнення? Після аналогічної зустрічі минулого року в Жешуві я бачу прогрес. Тоді ми не вели розмову в умовному способі: що треба було б зробити, а конкретно домовлялися, й нині великі проекти розвиваються успішно, гарні компанії співпрацюють. Усе набагато краще, ніж кілька років тому. Тобто головна ідея — щоб політика йшла разом із бізнесом. Це знак нових часів.
— Ви чекаєте приходу польських інвесторів в Україну?
— Гадаю, що це необхідно. Я сьогодні (30.05. — Ред. ) навіть із професором Бжезінським розмовляв на цю тему. Він зараз у Варшаві. Ми вели мову про те, що Захід має зробити для України. На мою думку, інвестиції — це найголовніше. Щоб, наприклад, у процес приватизації в Україні було залучено не лише ваших традиційних сусідів, а й європейські, й американські компанії. Польські компанії. Тому що без цього, хоч би що ми, політики, чинили, то будуть лише слова.
— До речі, про традиційних сусідів... Я сьогодні мала задоволення розмовляти з паном Адамом Міхніком*. Я запитала пана Міхніка, як він вважає, труба в обхід України, з приводу якої нещодавно до Варшави приїжджав прем’єр Росії Касьянов, — то проект економічний чи політичний? І такий досвідчений чоловік замислився... Звісно, він потім відповів, але все ж ця задумливість свідчить багато про що. Тому я вважаю, що, крім Вас, пане Президенте, на це запитання нікому відповісти.
— Звичайно, моя відповідь буде дуже політичною. Тому що я тут займаюся не технікою й не економікою. На мою думку, не можна на початку ХХI століття вести мову про газопроводи та нафтопроводи виключно в політичному сенсі. Це має бути побудовано на користь нам усім. Сьогодні немає жодних сумнівів, що газ, який є в Росії, потрібен і нам, і Європі, що багато шляхів проходять через Україну і Білорусь. І все слід правильно організувати. Я думаю, питання так званої перемички є насамперед економічним. Але, звичайно, політичний аспект також діє. Гадаю, що наш підхід був абсолютно правильний: вести мову про це з Україною та Європейським Союзом, щоб домовитися, як це зробити. Тому що сьогодні не лише труба, яка десь проходить, має цінність, а й дуже важливою є участь у фінансовій групі. Тут слід шукати гарну концепцію, що працюватиме на користь і Польщі, і Європейського Союзу, і України, і Росії. Бо немає жодних причин, щоб думати про «трубу» в якомусь конфронтаційному сенсі. Чому? Що сталося? Ми таку позицію представили прем’єр-міністрові Росії. Знаю, що й ваш Президент, і ваш прем’єр-міністр розмовляли про це з росіянами. Я чекаю тепер конкретного й відповідального підходу.
— В Україні та Сполучених Штатах нині мало згадують про трикутник США — Польща — Україна, започаткований за президентства Клінтона. Незабаром Ви чекаєте приїзду президента Буша. Чи маєте Ви намір вести з ним мову про продовження такої моделі співробітництва?
— Так, звичайно. Бо моя роль як президента Польщі, вашого стратегічного партнера, сусіда, полягає в тому, щоб сказати, як ми бачимо позицію та роль України в світі сьогодні й завтра. Гадаю, що 15 червня тут, у Варшаві, буде гарна можливість говорити з президентом США не лише про наші двосторонні відносини, а й про становище в регіоні та про Україну. Вся інформація, яку я маю, свідчить про те, що США й президент Буш дуже цікавляться всім, що стосується України.
— Ви сказали, що спілкувалися сьогодні з професором Бжезінським. Чи відчули Ви якесь прагнення розібратися в усьому, що відбувалося останнім часом у нашій країні?
— Бжезінський знає Україну добре. Наскільки я пам’ятаю, його син у вас тривалий час працював. І в нього абсолютно позитивний підхід. Він розуміє роль і значення України сьогодні у світі. Проте, звісно, все, що розуміє професор Бжезінський, не завжди є досвідом і прямою дією американців. Там є й інший підхід. Однак нам треба працювати. Що важливо? Я не хочу й не можу втручатися у внутрішні справи України. Ви — країна, яка створила демократичні інститути, що працюють, але моя порада Україні лаконічна й чітка: не можна гаяти часу. Найнебезпечніше для України — втрата темпу. Криза, дискусія, один уряд, другий уряд... і нічого не відбувається. Немає динаміки, розвитку, вирішення невідкладних питань.
Ми в Польщі знаємо, й маєте знати ви в Україні: наш шлях до найрозвиненіших країн іще дуже довгий. Ми тільки тоді зможемо йти швидше, якщо щодня будемо робити вдвічі більше, ніж вони на Заході. А поки що ми робимо 50%, а то й 10% від того, що роблять вони, і, звичайно, цей розрив тільки поглиблюється. А тому моя найголовніша порада — політична, соціальна, економічна — з кожного погляду слід думати, щоб іти вперед. Щоб мати гарні проекти, шляхи розв’язання проблем.
Я дуже добре розумію велику складність усіх проблем в Україні. Їх не можна порівняти з проблемами багатьох країн нашого регіону. Але в той же час — тільки вперед.
— Якими Ви бачите польсько- українські відносини, зважаючи на те, що Польща вже стала членом НАТО й готується вступити в Євросоюз, а Україна поки що досить далека від цих цілей? До того ж, сусід, про якого ми ведемо мову, проти розширення НАТО на Схід?
— Щодо НАТО, то, на мою думку, головне — зрозуміти, що НАТО сьогодні — це конкретна концепція європейської безпеки. Іншої немає. Можна говорити про це, проводити семінари... Але слід розуміти, що безпека означає не лише теоретичний підхід, а й гроші, людей, обладнання. Друге. Ми після Ялти, Потсдама та краху Радянського Союзу опинилися в новому становищі, коли кожна країна, навіть найменша (Україна й Польща, звичайно, не маленькі країни), може вирішувати свої питання суверенно. І ми не можемо сказати ні Монако, ні Ліхтенштейну, що ми проти того, що вони вирішили зробити. Якщо це не суперечить визнаним цінностям, не загрожує нашій безпеці, то ніхто нічого не може сказати. Нейтральні? Будь ласка, нейтральні. У НАТО? У НАТО! Не в НАТО — значить, не в НАТО. Третє. На мою думку, роки нашого співробітництва з НАТО дуже переконливо свідчать, що завдяки розширенню НАТО Європа стала спокійнішою й стабільнішою, ніж раніше. Завдяки тому, що ми разом, ми створюємо особливу якість безпеки відносин. Дуже важливим є такий історичний момент: вперше за тисячу років ми в одному союзі з німцями.
Я дуже радий, що між НАТО та Україною, а також між НАТО й Росією нормальні відносини. Так треба продовжувати, оскільки ми маємо почувати себе спокійно, і якщо навіть накопичуються якісь питання, то ми можемо їх вирішувати й маємо розмовляти про це. Україна визначить, де вона хоче бути і яким вона бачить своє майбутнє. Але, на мою думку, наше співробітництво з Україною, як і всіх країн — членів НАТО, має бути дуже міцним. І ми вже маємо конкретні приклади. Знаєте, ми з Президентом Кучмою були в Косово, зустрічалися з польськими та українськими миротворцями, солдатами, офіцерами. Було дуже приємно дивитися, як гарно вони спілкуються, служба йде нормально, немає жодних проблем. Тому мій висновок такий: слід розвивати НАТО. І треба приймати в НАТО нові країни, всі, які бажають увійти в нього. Друге. Слід дуже серйозно продовжувати відносини НАТО — Україна, НАТО — Росія. І нам слід думати про те, що колись у майбутньому, я точно не можу сказати, скільки років для цього знадобиться, ми будемо в новій європейській архітектурі політики та безпеки з Україною, а також з Росією разом. Мене часто запитують, чи бачу я в якомусь вигляді місце для Росії в НАТО? Я відповідаю: «Бачу». Сьогодні, звичайно, зарано казати про це. Ми ще не готові. Але в майбутньому, я абсолютно впевнений у цьому, ми прийдемо до того, що боротимемося разом проти організованого тероризму, злочинності, всіляких небезпек. Ми будемо в єдиній політичній мілітарній системі. Звичайно, питання вирішиться не сьогодні, не завтра й навіть не через 10 років, але так буде.
— Це дуже цікавий прогноз...
— ...І сміливий.
— Але це дуже правильно — говорити про перспективи, це впливає на умонастрої й формує майбутнє.
— Крім того, ви розмовляєте з президентом, який вже 6 років у цьому кабінеті. І мій мандат на наступні 5 років уже останній. Для мене дуже важливо не соромитися, не розмовляти тільки мовою дипломатії, а головне — про те, як може бути. Все залежить від нас. Це наше завдання.
— Не менш важливою, дозволю собі зазначити, є свіжість сприйняття проблем, незважаючи на шостий рік перебування тут. Для розвитку теми про українсько-польський батальйон... Україна й Польща висловилися за спільну участь у створенні сил швидкого реагування Євросоюзу. Чи бачите Ви можливість створення спільної євробригади?
— Так, звичайно. Гадаю, все, що ми зробили разом, — гарний, позитивний досвід, треба його розвивати. Що вийшло? Що дуже важливо для нас — це те, що євробатальйон у Косово став не лише політичним символом. Бо того було б замало, якби ми тільки зустрічалися в Польщі, в Україні, розмовляли, співали пісні і більше нічого. А наші миротворці провели разом шість місяців у Косово, це дуже складний район, і завдання непросте. Й у нас є всі шанси закріпити наш спільний результат на новому рівні.
— Пане Президенте, Польща нині активно проводить військову реформу. Що для Вас як для президента найскладніше в цій справі?
— Гроші. Гроші... Бо люди в нас добрі, а вищі офіцери мають колосальний досвід контакту з НАТО, стажувалися у військових американських, англійських, канадських і німецьких училищах. У нас, звичайно, дуже глибока традиція ставлення до армії. І той, хто займається військовою справою, — безумовний професіонал. Але все ж таки, гроші... Бо модернізація армії потребує таких коштів, які ми не можемо отримати за один-два роки. Гадаю, нам знадобиться як мінімум шість, до десяти років серйозної, послідовної програми модернізації польської армії. Якщо нам пощастить це зробити, ми будемо дуже важливою країною й важливим партнером у натовській системі. Бо географічно ми, звичайно ж, значущі, для цього достатньо подивитися на мапу. Крім того, потенціал 40 мільйонів людей. Армія, в якій буде 150 тисяч і гарне оснащення, що відповідає стандартам НАТО, — це важлива умова для того, щоб бути значущим членом блоку. І тепер для нас, звісно, має значення порівняння не з новими країнами-членами, це для нас із самого початку були важливі Угорщина, Чехія... Сьогодні для нас країною-«точкою відліку» є Іспанія. Але нам доведеться ще багато попрацювати.
— Які конкретні вигоди відчула Польща за час перебування в НАТО?
— Гарантії безпеки. Це перше. А друге — ми беремо участь у виробленні важливих рішень. Знаєте, я вперше відчував настільки особисто, що ми в такому солідному політичному клубі, коли у Вашингтоні зустрічалися лише глави держав. Нас було 19: президент США, канцлер Німеччини й інші. І це багато важить. Ми обговорюємо, що робити на Балканах, яким є наш підхід до важливих глобальних проблем. Відчуваєш, що це такий спеціальний клуб. Тут уже без жартів. Тут без найменшого потурання, це вже велика відповідальність.
— Це нова дорослість для країни.
— Так, тому що ми розуміємо, що приймаємо рішення не тільки за себе, а беремо на себе відповідальність за все, що відбувається навколо нас, як мінімум у євроатлантичній зоні. І ще один момент. Для економіки НАТО означає дуже серйозні гарантії, що приваблює багатьох інвесторів. Адже дехто навіть не знає, де Польща. Як і Україна. Складний район, ніхто не розуміє, що там буде, блукають ведмеді вулицями чи не блукають, дехто думає, що тут бозна-які морози, десять місяців зима. Вони не чекають, що тут нормальна країна, нормальні відносини. Й НАТО для багатьох з них є позитивним сигналом: можна довіряти цій країні, бо вона в клубі, який гарантує мир, безпеку й нормальну співпрацю. Ще раз підкреслю, що для нас це особливий історичний момент, бо ми вперше в одному союзі із Західною Європою, й особливо з Німеччиною. Ви розумієте, що Німеччина — це країна, з якою ми в останньому столітті боролися багато разів. І для нас це нові відносини.
— Безвізові кордони. В Україні дуже багато людей занепокоєні тим, що кордон, для розвитку й облаштування якого було витрачено чимало коштів і докладено чималих зусиль з обох сторін, опинився перед новою проблемою: незабаром кордон між Україною й Польщею може стати кордоном Євросоюзу. Якою щодо цього є позиція Президента Квасневського?
— Моя позиція чітка: ми не поспішатимемо. Для мене важливо, щоб кордони були відкриті для всього позитивного. Звичайно, ми не можемо повернутися до того гасла, яке було неправдивим, що «наші кордони — це кордони дружби», тому що дружба ця виглядала по-різному. Але сьогодні ми маємо зробити так, щоб наші кордони були дружніми для людей, бізнесу, політиків, студентів, районів, міст, неурядових організацій, щоб вони були максимально відкритими. І друге — щоб кордони були тим місцем, де ми ефективно боролися б проти тероризму, злочинності, наркотиків. Можна це організувати? На мій погляд, так. Для цього слід краще облаштувати кордон, щоб ефективно протидіяти негативним явищам. Мій політичний підхід такий, що не можна разом із членством у Європейському Союзі «повернутися спиною» до наших східних сусідів. Це було б не лише нашою помилкою. Це було б великою європейською помилкою. Я про це кажу. Я розмовлятиму про це з вашим Президентом на зустрічі в Італії, яка відбудеться 8 — 9 червня. Нам потрібне розуміння з боку наших західних колег. Звичайно, слід було зруйнувати «залізну завісу», але не можна тепер робити навіть нової запони між нами. Треба бути абсолютно відкритим для всіх відносин і контактів з нашими сусідами. Такою буде моя політика до кінця діяльності на посаді президента.
— Що за секрет має Польща, що в неї прийшли десятки мільярдів. А в мою країну, я з болем кажу про це, за цей самий час прийшло всього близько трьох мільярдів інвестицій?
— У Польщу прийшло 49 мільярдів доларів. Це, звичайно, багато, але добре було б, якби було ще більше. Але по Варшаві, гадаю, це вже помітно. Чому це сталося? Гадаю тому, що Польща використала свій шанс. Ми почали дуже глибоку економічну реформу. Ми створили стабільні умови та закони. Тут ніхто не боїться, що наступного дня або після того, як ми змінимо уряд, прийдуть якісь нові люди, котрі боротимуться з тими, хто проявляє тут бізнесову активність. Гадаю, що польська стабільність і польська прогнозованість і є нашим головним секретом. Змінюються уряди, але Польща йде демократичним шляхом. Це означає, що немає жодних проблем, можете приїжджати, використовувати свої гроші. Ще один важливий момент, у якому, вважаю, наша перевага. Після 50 років так званого соціалізму в Польщі ми були в кращому становищі, ніж Україна після 70 років радянської влади. У нас було набагато більше людей, які були готові брати участь у діалозі й виявляли громадську активність, ми були більш еластичними. Наш підхід був таким, що відразу зробило країну привабливою для партнерів та інвесторів. Це, звичайно, не означає, що не було помилок, що все було на 100% успішно. Але аналізуючи останні 12 років, слід зазначити: ці інвестиції були дуже важливим чинником для зміни польської економіки. Ми створили не лише нові компанії, а й нові робочі місця, нові технології, а також найкращі у світі умови для експорту. Всі найбільші компанії працюють у Польщі: «Fiat», «General motors», «Philips»... І, звичайно, не лише ті, що займаються споживчими товарами, а й hi-tech, високими технологіями. Гадаю, що в цьому напрямку слід рухатися й далі, щоб ми, в певному сенсі, повторили приклад Ірландії та Португалії. Адже там прогрес і прискорення розвитку економіки відбулися за участі іноземних інвесторів, але на підгрунті високих технологій. У нас все для цього є: добре освічені молоді люди. Будь ласка, використайте це. Це капітал.
— До наших проблем додався політичний скандал цього року, з яким, гадаю, Ви обізнані непогано. Він, на жаль, позначився на іміджі країни. Ваші партнери по «веймарському трикутнику» були здивовані відставкою Кабінету уряду Ющенка. Чи були здивовані Ви? І ще... Якби Ваші опоненти поїхали до пана Шредера, щоб він став арбітром у справі досягнення внутрішнього компромісу, як би Ви до цього поставилися?
— Це гостре питання. Я скажу вам так: я не хотів би бути ані коментатором, ані, тим більше, арбітром у цих дуже складних внутрішніх справах України. Я ваш друг і ніхто, на мій погляд, не має сумнівів у цьому. А також у тому, що я ваш адвокат, я скрізь говорю про Україну й сприяю розумінню й активності моїх багатьох закордонних колег на користь України. Для мене цей момент був дуже складним і драматичним. У мене було враження, що це все ж таки політична криза, саме так слід її називати, й що не було адекватних заходів і певних кроків, щоб вийти із цієї кризи якнайшвидше. І все це тривало, й політика була такою, що один крок уперед, а три тупцюємо на місці. Я вже казав у цьому інтерв’ю, що не можна гаяти часу, наше завдання — рухатися вперед швидше, ніж інші. А ми втрачаємо місяці, й ніхто не розуміє, чому, що сталося. Я впевнений, що навіть ви не розумієте. Для мене це теж усе незрозуміло. Як людина, яка працювала з Президентом, їде з країни з якимись плівками, це страшно. Це виглядає, як політична провокація, глибока провокація. Хто організував, як? Не знаю. Але моя ідея і моя порада із самого початку полягала в тому, щоб узяти на себе політичну ініціативу. Перше — пояснити все, що сталося. Друге — використати всі юридичні можливості, щоб закінчити цю кризу. Третє — вжити політичних заходів. І один зі способів, дуже ефективний, ми його використовували в Польщі, — вести діалог з опозицією. Я вам скажу відверто, якби схоже становище було в Польщі, я не здивувався б, якби Шредер, Ширак, Буш або хтось інший зустрівся б з президентом, прем’єр-міністром, але й з опозицією теж. Це не питання довіри. Це необхідно для того, щоб глибше розуміти, що відбувається. А також це приклад для вас. Дивіться: ми можемо говорити, а це означає, що й ви можете. Найгірше рішення — це небажання розмовляти. Як у родині. Покажіть мені хоч одну родину, де стало краще від того, що люди не захотіли один з одним обговорити ситуацію. Скрізь лаються: і в Україні, і в Польщі, і в усьому світі. Але краще, коли в родині навіть після глибокої кризи розмовляють.
— Без таких гострих запитань не буває таких цікавих відповідей.
— Це теж правильно.
— В Україні була дуже сильна емоційна реакція на вбивство поліцейським у Польщі нашого співвітчизника. Я знаю, пане Президенте, що Ви написали листа родині, знаю про Ваше ставлення, знаю, що влада спробувала зняти цю гостру реакцію на загибель Сергія Кудрі. Але в Україні була зачеплена чутлива струна: ми нині вимушено заробляємо за кордоном. Невже поляки так швидко забули, що в них були такі ж важкі часи? Чому вони зараз так, я б сказала, презирливо іноді ставляться до тих, хто змушений нелегально заробляти? Що може тут сказати Президент?
— Я написав у тому листі рідним Сергія Кудрі, що це трагедія, мені дуже шкода, і я дуже співчуваю родині. Ми, звичайно, з’ясовуємо й з’ясуємо до кінця, як це сталося. Я сказав нашим міністрам, що треба допомогти цій родині. Те, що нашого поліцейського буде покарано, — це одне. Але головне, щоб ця родина отримала допомогу. Адже найстрашніше, що народився хлопчик, який ніколи не знатиме батька. І, звичайно, я сказав міністру Сівцю, щоб ми підтримали родину й морально, й практично. І все це буде зроблено. Що ж до другого моменту, звичайно, я розумію, я добре знаю, що було з моїми співвітчизниками-поляками і десять, і двадцять років тому. І, звичайно, коли я бачу, яка серйозна боротьба йде проти тих, хто працює нелегально, в мене суто по-людськи могли б виникнути складні почуття. Однак закон є закон, і я як президент кажу: не можна допускати порушення. Проте я розумію причини, розумію, чому так відбувається. Але я не можу сказати: дивіться на ці речі крізь пальці й не робіть нічого. Але, звісно, нам треба створювати такі закони й такі відносини, щоб ми могли допомогти один одному. Щоб ми могли організувати легальну можливість заробляти. Попит є. Що зробити, щоб кордони були дружніми, що зробити, щоб люди могли заробляти? Як організувати все так, щоб не виникало відчуження? Ось це головне питання. Але я ніколи вам не скажу, що можна в Польщі робити щось проти закону. Бо одне з моїх завдань — боротися за те, щоб усі закони було реалізовано. Якщо закон поганий — його слід змінити. Але закон — це закон.
— Ви дуже багато досягли за перший термін президентства, Польща дуже серйозно змінилася. У Вас честолюбні стратегічні плани, котрі вже здійснюються, й ми в Україні дуже раді за наших чудових сусідів. Але, напевно, у Вас є якесь завдання, яке Ви, пане Президенте, хотіли б реалізувати під час другого терміну. Що це за планка?
— Номер один — це Європейський Союз. Вступ має завершитися до закінчення мого мандату. Друге — це розвиток економіки. Третє — це демографія. Одне з найскладніших питань — молоді люди. Через 15 років, до 2015 року, в Польщі тих, кому виповнилося 18, буде 8 мільйонів. Це, можна сказати, ціла Швеція. А це означає, що нам слід організувати гарні школи, вузи, робочі місця, всі умови, квартири та інше. Четверте завдання — стратегічно найскладніше, довгострокове, може цього ми не зробимо через 5 років, для цього потрібно років 20. Гадаю, що це гарна порада й для України: думати про те, що може бути нашою спеціалізацією у світі, щоб ми були конкурентоспроможними в найпозитивнішому розумінні цього слова. Ми не можемо бути лише ринком. Ми повинні також виробляти, продавати й бути фахівцями. Я не знаю, який саме варіант є найкращим для України, для себе ми бачимо такі ніші та галузі, де ми можемо бути абсолютно конкурентоспроможними. Це важливо. Слід, звичайно, використовувати талановитих людей, науку, техніку, технології. Слід подумати про це, тому що в перший період трансформації ніхто цим не займався. Інтелектуали щось собі робили, але на них не звертали уваги. Нові бізнесмени, всі ці риночники — вони були головними, вони були героями цього першого періоду. Але після першого періоду настає другий період трансформації та модернізації, й там найголовнішим буде інтелект, талановиті люди й гарна організація наукових, технологічних і продуктивних інститутів.
— Коли поляки цю програму почують, вони скажуть: хочемо, щоб пан Квасневський був нашим президентом на третій термін.
— Ні, щодо цього всі можуть бути спокійними: чого не встигну, над тим разом із ними працюватиму не лише як президент.
— Дякую за інтерв’ю.
*Жива легенда нової Польщі — популярний редактор «Газети Виборчої»
