Національна комісія регулювання електроенергетики надіслала «Дню» наприкінці минулого тижня свою заяву щодо «прихованої приватизації об’єктів стратегічного значення — підприємств паливно-енергетичного комплексу». Переказавши факти, які лягли в основу скандалу, комісія оцінила їх як «підготовлені та ретельно сплановані заходи, наслідками яких буде згортання в Україні розпочатих прозорих процесів приватизації підприємств паливно-енергетичного комплексу і виведення з-під контролю суспільства реформування в стратегічно важливому для держави секторі економіки». Документ, підписаний нинішнім головою НКРЕ Юрієм Проданом, схоже, покладає всю відповідальність за нелегальну приватизацію, що відбулася, лише на організаторів торгів, які, порушуючи ст. 12 Закону України «Про електроенергетику», не сповістили НКРЕ про продаж енергооб’єктів і, відповідно, не мали згоди комісії. Посилаючись на заяву уряду стосовно прихованої приватизації ВАТ «Донбасенерго», комісія, як орган державного регулювання у сфері електроенергетики відповідно до наданих їй повноважень, обіцяє здійснити дієві заходи «щодо відновлення законності та захисту інтересів суспільства». До самої цієї заяви та висловлених у ній прогнозів та намірів важко висунути претензії. Хіба що можна висловити здивування: до згаданої заяви Кабміну комісія не знала й не відала, що коїться на енергоринку? Або ж знала, але від заяв і дій утримувалася? І ще не можна не нагадати про одну невелику деталь: нинішній голова НКРЕ Ю.Продан, як відомо, донедавна був керівником того самого ДП «Енергоринок», котре, як знову ж таки широко відомо, й ініціювало майнові судові позови до енергопідприємств, що мали борги перед підвідомчою йому держустановою. І хто ж у цьому випадку повинен відповідати за «підготовлені та ретельно сплановані заходи, наслідками яких будуть...»?
За останній рік керівники ПЕКу через підконтрольне держпідприємство (ДП) «Енергоринок», покликане бути розпорядником коштів та системи розрахунків оптового ринку електроенергії, активно впроваджували банкрутства та аукціони в енергетиці, нічого не зробивши для розв’язання боргових проблем цієї галузі. У результаті державне посередництво на ринку електроенергії завершилося лавиноподібною тіньовою приватизацією енергетичних об’єктів. Подальший розпродаж майна енергокомпаній на аукціонах може призвести до непередбачуваних наслідків як для енергосистеми, так і для української економіки загалом.
Як альтернативу керівники енергетичних підприємств пропонують ідею реформування діючої системи відносин на енергоринку, щоб скасувати монополізм в оптовій торгівлі електроенергією. На їхню думку, ДП «Енергоринок» як посередник, наділений до того ж державними повноваженнями, є основною перешкодою на шляху до позбавлення енергокомпаній від боргів та кредиторів, що прагнуть незаконної приватизації.
НАШ ПАРОВОЗ ІДЕ В ТУПИК?
З моменту появи першого повідомлення про продаж електростанцій «Донбасенерго» написано багато. Аукціонові, як і попереднім аналогічним йому торгам, дали розумні економічні пояснення, а саму наявність «тіньової приватизації» деякі автори поставили під сумнів.
Тим часом аукціон із продажу майна «Донбасенерго», як і майна «Луганськобленерго» або «Донецькобленерго», дійсно має риси тіньової приватизації з усіма наслідками, що звідси випливають. Інформацією про аукціон володів єдиний учасник. Отож конкуренції на торгах не було, і майно компаній розпродали за цінами, в декілька разів нижчими за ринкові. Державний бюджет не одержав ні копійки від продажу майна, а численні державні підприємства —кредитори енергокомпаній практично втратили надію на повернення мільярдних боргів. Покупці придбали майно енергокомпаній без активів як дебіторську та кредиторську заборгованість, котра незабаром буде інструментом для політичних маніпуляцій у регіонах.
Компанії, що втратили майно, остаточно ляжуть «на дно» з фінансового погляду, а про сплату податків можна буде забути.
Енергетичні об’єкти придбали або банки, або невідомі покупці, про рівень відповідного «енергетичного» професіоналізму яких залишається тільки здогадуватися. Під час продажу ніхто з нових власників не взяв будь-які зобов’язання щодо подальшого використання проданого їм майна. Власники трьох електростанцій «Донбасенерго» та мереж «Луганськобленерго» сьогодні не мають ліцензій на право їх експлуатації і не відповідальні перед законом.
Укрсоцбанк, наприклад, може ухвалити рішення демонтувати трансформаторні підстанції, проводи та опори в Луганській області. Ніяких санкцій після цього не буде. Банк потенційно міг би продати дещо з демонтованого майна в Одеській та Вінницькій областях, електромережі яких постраждали від стихійного лиха. Враховуючи масштаби «Луганськобленерго», можна зробити висновок, що виручка від операції перевищила б 115 млн. грн., за які Укрсоцбанк придбав майно компанії на аукціоні. Залишається тільки сподіватися, що керівництво банку не скористається наданою можливістю.
Про те, що чекає українську енергетику у випадку, якщо триватиме скуповування енергокомпаній на секретних аукціонах, міркували директори ради енергоринку на засіданні 17 травня. Члени ради — народ компетентний у галузі електрифікації, і прислухатися до їхніх думок варто. За їхніми даними, судова гілка влади задовольнила на середину травня позовні заяви ДП «Енергоринок» до 15 енергопостачальних компаній, а значить, майно будь-якої з них після чергового свята може виявитися проданим на аукціоні.
Це означає, що конкурсна приватизація наступних 12 обленерго перебуває під загрозою зриву, і бюджет не одержить запланованих грошей. Отже, від України відвернуться зарубіжні донори та кредитори, а країна залишиться абсолютно стерильною від інвестицій.
Це означає, що кволий фондовий ринок України ризикує остаточно впасти, а вітчизняний капітал буде вимушений і надалі шукати притулок в офшорних зонах.
Це означає, що чинна структура електроенергетичної галузі, яка створюється із середини дев’яностих, може загинути, тобто споживачі електроенергії побачать замість «прозорого» енергоринку нікому не підконтрольні регіональні монополії.
Це означає, нарешті, що ідея реформ в Україні ризикує виявитися остаточно скомпрометованою.
ВЕРХИ НЕ МОЖУТЬ
Представники енергетичних підприємств дедалі більше схиляються до висновку про неможливість вивести енергокомпанії з боргового глухого кута і покінчити з тіньовим енергетичним розпродажем традиційними адміністративними методами. По-перше, «Енергоринок», як оптовий торгівець електроенергією, зіграв основну роль в розкручуванні судово-позовної роботи стосовно енергопостачальників і «організував» експеримент із продажу майна «Луганськобленерго» на аукціоні. Підкоряючись безпосередньо Кабінетові Міністрів і не відповідаючи майном за борги перед генеруючими компаніями, держпідприємство зайняло зручну позицію в процесі «банкрутства» обленерго. Наслідки банкрутств, схоже, мало хвилюють «Енергоринок».
По-друге, державні компанії в особі того ж «Торгового дому «Газ України» або його дочірньої компанії «Енергетика і паливо України» активно банкрутять «на іншому кінці проводу» генеруючі компанії, не слухаючи гімнів Кабміну на «захист державних інтересів» на стратегічних підприємствах.
Таким чином державне посередництво на оптовому ринку спровокувало безнадійну для енергетиків ситуацію. «Енергоринок» банкрутить обленерго, після чого генеруючі компанії втрачають можливість стягнути з постачальників борги і потрапляють, у свою чергу, в безнадійну боргову залежність від інших державних кредиторів.
По-третє, з моменту виникнення прецеденту із продажем на аукціоні частин електромереж «Донецькобленерго» в червні 2000 р. уряд і пальцем не поворухнув для реструктуризації або списання боргів енергокомпаній. Замість цього було зроблено спроби запровадження зовнішнього управління в енергокомпаніях. Деякі аналітики пояснювали це бажанням підпорядкувати підприємства енергетики певним комерційним структурам.
У ході підготовки конкурсів із продажу перших шести обленерго державні менеджери до того ж продемонстрували цілковиту неспроможність у вирішенні боргових справ. Держрезерв, наприклад, досі відмовляється реструктуризувати борги генерації на суму реструктуризованої заборгованості шести обленерго перед ДП «Енергоринок».
По-четверте, керівництво Кабінету Міністрів разом із керівництвом міністерства палива й енергетики на хвилі аукціонного розпродажу енергооб’єктів, яке поширюється, заклопотані передачею контрольного пакету акцій «Київенерго» в комунальну власність Києва в обмін на якісь будівлі. При цьому компанія залишається на сьогодні єдиною енергетичною «блакитною фішкою» на фондовому ринку України. За оцінками експертів, продаж «стратегічним інвесторам» контрольного пакету акцій компанії на «прозорому» конкурсі зміг би поповнити державний бюджет не менш як на $100 млн. Замість поповнення скарбниці круглою сумою високі посадові особи з вулиці Грушевського, здається, створюють супермонопольне енергетичне об’єднання, сама структура якого суперечить принципам ринкового устрою електроенергетичної галузі в Україні.
Київський приклад виглядає принадним, можливість його поширення в регіонах — логічною. Отож можна чекати, що регіональні бізнес-групи активізують тіньову скупівлю енергетичних потужностей усілякими способами.
І, нарешті, по-п’яте, Кабінет Міністрів доручив керівникам відповідних відомств, включно із головою Нацкомісії, регулювання електроенергетики (НКРЕ) Юрієм Проданом, підготувати законопроект про оптовий ринок електроенергії. Однак роль Юрія Васильовича в розгортанні судово-позовної роботи стосовно обленерго під час перебування його на посаді директора «Енергоринку» загальновідома. Імовірно, зайвим буде висловлювати сумнів у тому, що з’явиться прогресивніша редакція законопроекту. Дуже вже багато шансів, що автори збережуть колишні принципи роботи, а ДП «Енергоринок» і надалі розділятиме генерацію та енергопостачальників.
ПОСЕРЕДНИКАМ НЕ ТУРБУВАТИСЯ
Найправильнішим способом припинити розпродаж майна енергокомпаній «із молотка» може стати запровадження тимчасового мораторію на банкрутство підприємств ПЕК на рівні Верховної Ради. Однак, на думку учасників енергоринку, цей захід неспроможний поліпшити фінансове становище енергокомпаній, які мають багатомільярдні борги, і не може запобігти їхньому подальшому краху після скасування мораторію.
Як радикальний оздоровчий захід пропонується скасування функцій ДП «Енергоринок» як оптового торгівця електроенергією з переходом на прямі господарські відносини між генеруючими компаніями та енергопостачальниками. З ліквідацією державної посередницької структури борги обленерго за електроенергію перед оптовим ринком можна було б розподілити між виробниками електроенергії за територіально- пропорційним принципом. У цьому випадку борги енергопостачальників, які розташовані в західних регіонах, можна, наприклад, перевести на генкомпанію «Західенерго», а також частково на «Енергоатом» та «Дніпрогідроенерго». Представники обленерго вважають, що енергокомпанії в разі «прямого контакту» могли б знаходити ефективні механізми позбавлення від податкового тягаря і бути стійкішими у відносинах із кредиторами. Наприклад, навряд чи «Донбасенерго» дозволило б Укрсоцбанку дешево придбати майно свого основного дебітора «Луганськобленерго». «Вже ліпше банкрутило б «Луганськобленерго» саме «Донбасенерго», — логічно якось сказав один із директорів Ради енергоринку.
Можливість укладення прямих договорів між виробниками та постачальниками електроенергії в Україні є предметом вічного спору.
У середині 90-х українську модель енергоринку було скопійовано із британської в контексті структурної реорганізації вітчизняної електроенергетичної галузі за функціональним принципом.
Якщо вірити зарубіжним фахівцям, то український енергоринок нагадує британський за формою і абсолютно протилежний йому за змістом.
У рамках британського оптового ринку (pool) майже 80% електроенергії реалізовується за прямими контрактами між генеруючими компаніями та дистриб’юторами (так звані «контракти на різниці»). В Англії існує механізм вільного ціноутворення на оптовому ринку електроенергії незалежно від виду генеруючого джерела, що забезпечує конкуренцію між виробниками, зниження ціни електроенергії та будівництво нових ефективних електростанцій.
Британський уряд регулює тарифи на передачу електроенергії виключно для природних монополістів (дистриб’юторів) і абсолютно не втручається в роботу оптового ринку, який живе за біржовими законами. Запровадження системи pool в Англії забезпечило комерційний інтерес щодо будівництва парогазових електростанцій, знизило тарифи на електроенергію, починаючи з 80-х років, на 30%.
Звичайно, немає сенсу копіювати сліпо чужу модель. Однак принципи конкуренції та функціонального розподілу в енергетичних моделях сьогодні вважаються пріоритетними для всіх економічно розвинутих країн.
Тому пропозиції учасників українського енергоринку заслуговують на те, щоб бути почутими вже новим урядом.
