Працюючи в Управлінні соціального захисту населення, надивилася на людську біду. Просять: «Допоможи!», а ти не можеш. І однаково прикро як перед тими, у кого болять рани, одержані в боях з фашизмом, так і перед тими, хто стратив свою молодість у Сибіру чи струдив руки на колгоспній кріпаччині перших повоєнних десятиліть.
Чи порятуєш продуктовим набором до свят безробітну матір без кровинки в обличчі, на руках у якої двоє- троє дітей? І опускаєш очі, коли розповідають, як чиновник дивиться на свого вчителя-пенсіонера, коли той звернувся за допомогою.
Ці проблеми несуть на своїх прапорах партії, йдучи на вибори. З високих трибун ми чуємо про реформи, про соціальний захист (кого і від кого?). Та людина при цьому — як щось абстрактне, як додаток до тих великомасштабних програм і промов.
Я зрозуміла: доки у центрі усієї політики не постане людина, доки економічні реформи не будуть зорієнтовані на конкретну людину — доти більшість народу буде все більше біднішати.
У 1991 році ми були єдині. А нині знову розділені. На тих, хто «за», і тих, хто «проти», на «великих» і «малих» українців, на тих, хто за «національну ідею», і тих, хто за «дешеву ковбасу». Чому? Іде боротьба фінансових груп (у народі кажуть — кланів) за сфери впливу, за портфелі. За хрестоматійним визначенням Леоніда Кравчука, «на політичній Бессарабці» йдуть торги. Незрозуміло, правда, хто там продавець, а хто покупець. На все це витрачаються мільйони. У той час, як більшість бідує.
Хто ж винен? Усі всіх критикують. Винуватих немає, бо й досі не прийнято закон, який би встановив відповідальність усіх гілок влади за стан справ у державі. Так і не зрозуміло: кому маємо дякувати за ті субсидії, черги та біганину, які замінили нам потребу в театрі та кіно? Кого спитати: чому в Україні так довго той, хто вкрав курку, вважався злодієм, а той, хто підприємство взяв за копійки, так і не виконавши обіцянку вкласти туди сотні тисяч, викачав з України мільйони, злочинцем не вважався?
Де, в яких урядових кабінетах чи на яких депутатських кнопках застрягли заходи на виконання указу Президента про легалізацію капіталу? А ті, хто за безцінь хоче шмат добра нашого прихопити, копаються у нашій ментальності, вчать розуму: «Не вмієте ви, українці, самі впорядкувати свою хату». Невже не впорядкуємо? І не впорядкуємо, поки політичний процес рухатиме не боротьба ідеології, а лише боротьба амбіцій. І партії розколюватимуться під амбіції лідерів, і партноменклатура не допускатиме в політику нових людей. Поки не об’єднаємось усі навколо однієї ідеї.
Оздоровити політичне життя може лише приплив у велику політику нових політичних сил, що не загрузли у політичних чварах, не сіють розбрату, не заангажовані на старому, здатні як на рішучі дії, так і на компроміс заради досягнення головної ідеї. Час висуває потребу об’єднатись навколо нової національної ідеї. Такою вважаємо ідею захисту знедоленого народу. Ми не будемо принижувати людину кілограмом гречки чи цукру перед виборами. Не будемо кричати «Ганьба!». Проблеми бачимо ширше. Йдеться про долю народу, про майбутнє наших дітей, держави. Аби ми не залишили своїм дітям державу лише із атрибутами самостійності: гімном, прапором та світовим криміналітетом, який намагається вкоренитися в нашу економіку і думає не про майбутнє наших дітей, а про те, як більше звідси викачати і як не виростити собі в особі України ще одного конкурента. Для нас національна ідея — це не лише мова, пісня, а й економіка, підпорядкована інтересам усього українського народу. Ні, ми не проти іноземних інвестицій. Для них необхідно створювати всі умови. Але необхідно встановити граничну межу присутності іноземного капіталу у стратегічно важливих галузях економіки, у банківській сфері.
Що збираємось будувати? Соціалізм? Капіталізм? — Державу із соціально орієнтованою економікою. Реформи мають бути зорієнтовані на конкретну людину. Наприклад, реформування сільського господарства — важлива справа. Але мають бути створені умови, щоб могли стати на ноги не лише у тих селах, де були економічно сильні господарства, а й там, де вчорашній голова колгоспу розбазарив чи дав розтягнути всю техніку. Бо як же із однією конякою на 50 дворів фермерство починати?
Ми за самодостатню економіку. Усе, що в Україні може вироблятися, мусить вироблятися. Це вимагає підтримки власного товаровиробника, перш за все — пріоритетних виробництв. Чи може піднятися підприємець під тягарем податків, які платить за себе і за тих, хто в тіні і хто користується всілякими пільгами?
Тому влада має створити усім однакові умови для праці. Маємо виходити з реалій. Є указ Президента про легалізацію капіталу. Сьогодні стоїть проблема, аби той капітал працював на Україну, а не кредитував економіку інших держав. Щоб вивести економіку з тіні, мають бути знижені податки та упорядкована система їх збору. Треба унеможливити суб’єктивні дії, зловживання контролюючого апарату. Уряд має переглянути усі діючі інструкції в усіх галузях, які дають чиновнику діапазон дій від «а» до «я». Тому конче потрібна інвентаризація усього законодавства, треба визначити відповідність інструкцій законам.
Першим джерелом вирішення соціальних проблем є праця. Тому програма зайнятості населення має стати для уряду другим за важливістю документом після державного бюджету. При підвищенні мінімальних заробітних плат повинні пропорційно перераховуватись оклади усім бюджетникам, інакше втрачаються стимули до праці. Час принизливі пільги замінити адресними виплатами. У своїй державі людина повинна мати змогу реалізуватися. Ми за сильну владу, за диктатуру Закону, за президентсько-парламентську форму правління, за детінізацію економіки, боротьбу із корупцією. Треба більше прислухатись до думки низів, практиків — скількох помилок уникнули б? Треба не шукати політичних ворогів, а співпрацювати з іншими, шукаючи те, що об’єднує, а не те, що роз’єднує. Через непоступливість демократичних сил в минулі роки у малому (особливо при вирішенні кадрових питань) ми втрачали у великому. Людська біда не має кольору. Однаково шукають працю по світу як слобожанці й подоляни, так і галичани та гуцули.
Тому ідея захисту знедоленого народу України могла б об’єднати як тих, хто вважає головним вирішення соціальних проблем (тобто тих, хто лівіше), так і тих, хто вважає головним приватне підприємництво, приватні інвестиції, і тих, хто голосує «за ідею», і тих, хто за «дешеву ковбасу». Тут об’єднаються й ті, хто орієнтується виключно на Захід, і ті, хто виключно на Схід. Бо ми за свій, український шлях, із урахуванням ментальності, історії українського народу.
Щоб ті сантиметри загальних зрушень в економіці відчула кожна людина, потрібен сильний прем’єр. Мудрий політик, досвідчений фахівець, який зуміє відстояти інтереси України як перед Заходом, так і перед Москвою. Усі проблеми необхідно вирішувати парламентським шляхом. Маю надію, що ідея захисту знедоленого народу України буде підтримана всіма небайдужими людьми.
