Але є одна тема, яку, зазвичай, якщо і зачіпають, то під лозунгом, що це, мовляв, єдине на сьогодні досягнення кабінету Ющенка. Мова йде про славнозвісне економічне зростання, досягнуте Україною в 2000 році. Хоч у наш час навіть папуаси знають — нехай пробачать мені таке порівняння вельмишановні громадяни республіки Папуа-Нова Гвінея, — що якщо економічне зростання почалося після зміни уряду, це ще не означає, що сіє благо має місце бути внаслідок зміни уряду. Тому заслуговує на увагу запитання: а чи зробив що-небудь нинішній уряд для ініціювання цього самого зростання? Адже не виключені варіанти (і не тільки в Україні: таке вже не раз було в США, Німеччині, низці інших країн), коли «тямуща» економіка починає підйом за цілковито нетямущого управління нею з боку можновладців. У зв’язку з цим виникає й інше запитання: ось, кажемо ми, — було зростання, було зростання, але чи залишилось воно? Може, пішло кудись або набуло неприродної форми? І звичайно, для отримання хоча б попередніх відповідей незайве звернутися до цифр.
Дійсно, торік економіка України переживала швидкий підйом. Автор каже «швидкий» і цілком свідомо уникає слова «значний», тому що стрибкоподібні «коливання поблизу абсолютного нуля» (в цьому випадку — дна найглибшої економічної депресії, де країна лежить вже багато років) є явище, характерне не тільки для фізики. Але так чи інакше — торік темпи промислового зростання становили 12,9%. Це багато. Вражає також те, що динаміка наростала і протягом першого кварталу поточного року, коли це зростання становило вже 17,4%. Але вся заковика в тому, що оцінюючи роботу економіки загалом, промисловості, окремих її галузей тільки у фінансових показниках легко потрапити в пастку.
Зростання до зростання не приходиться. Поліпшення фінансових параметрів може свідчити про поліпшення стану національної економіки, а може стати вісником майбутньої кризи. Парадокс? Зовсім ні. Найбільшим економічним кризам завжди передував різкий злет, причому найкращі фінансові (але не інші!) показники роботи економіки нерідко досягалися, в буквальному розумінні, напередодні біржового краху. Тому важливо оцінити: як фінанси синхронізуються з «натурою» — реальним пожвавленням виробничої активності підприємств.
Проте підприємство також може гнати свою продукцію на склад. Однак будь-який товар, що знаходить збут, неминуче перевозитиметься до місця цього збуту. А значить — будь- яке промислове зростання, що є не результатом фінансових маніпуляцій, а наслідком реального збільшення обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції, викличе практично синхронне збільшення фізичних обсягів транспортних перевезень.
Торік так і було. Промисловість збільшила свої показники на 12,9%, а вантажообіг вітчизняного транспорту збільшився на 10,2%. Якщо дуже спрощувати, можна сказати, що на 4/5 торішній підйом був досягнутий за рахунок того, що українські підприємці стали більше і краще використовувати виробничі потужності, що є в їх розпорядженні, і тільки на 1/5 успіхи сталися за рахунок поліпшення якості фінансового менеджменту та інших причин. Цілком нормальна, здорова картина.
Зовсім інша ситуація складається в 2001 році. Фінансові показники, як і раніше, повзуть «за хмари» (17,4% нормального, «органічного» промислового зростання можна було б вважати навіть не дивом, а якимось «супердивом»). Водночас вантажообіг за одними даними зріс усього на 2,2%, а за іншими — взагалі зменшився на 3,7%. Цікаво, що обидві ці цифри з’явилися з надр уряду і обидві є офіційними, просто Міністерство транспорту і Державний комітет статистики ніяк не можуть домовитися — зростає в нас транспортна галузь чи знову стала падати. Особисто я більше довіряю першому з них, але ж можуть існувати й інші думки. Кажуть, що плюралізм у суспільстві — це демократія, а в одній голові — шизофренія. По суті, уряд повинен бути «однією головою» і такими «різнобійчиками» в його надрах (що трапляються, до речі, часто й густо) навівають вельми сумні роздуми про якість керівництва КМУ…
Але «повернімося до наших баранів». За статистикою хоч якого відомства, товарів для збуту у нас в країні більше не стало. Якість їх також не могла різко змінитися за квартал, для таких еволюцій потрібні роки й десятиріччя. Що ж тоді означають відсотки фінансового надзростання?
А означають вони, що утворилася величезна фінансова бульбашка, яка, відірвавшись від так званого реального сектора, стрімко, злоякісно, розростається. Злоякісно, тому що, не підживлювана реальним економічним підйомом, вона надзвичайно швидко лопається, спричиняючи руйнування фінансової системи, крах банків, параліч інвестиційної активності та інші «приємні» наслідки.
А що таке руйнування фінансової системи для ринкової економіки — довго пояснювати не треба. Аналогія із зараженням крові тут цілком доречна…
Але чому виникла ця бульбашка? А ось це вже безумовна заслуга нашого «ліберального» та «прогресивного» КМУ зразка грудня 1999 р. Як відомо, із завзяттям, можливо, гідним кращого застосування, уряд Ющенка заходився реформувати насамперед паливно-енергетичний комплекс країни. Було багато шуму й гамору, однак результатом виявився той малоприємний факт, що за часткою прострочених кредиторських зобов’язань у галузевих боргах електроенергетика виявилася на першому місці в країні. Щоравда, згідно з урядовими звітами, справи з транспортом й у металургії начебто гірші, але зроблено це було за допомогою вельми нехитрої бухгалтерської операції — ті «електричні» борги, що перейшли до славнозвісного підприємства «Енергоринок», «повісили» на ні в чому не винні показники роботи торгівлі… Цікаво, що відносно простроченої дебіторської (замовників — постачальнику) заборгованості електроенергетика посідає лише третє місце, тобто реформи уряду призвели лише до того, що ще частина «електрогрошей» застрягла в хащах енергосектора (який і без того працював погано), а «ажур» у балансі був наведений лише за допомогою статистичних маніпуляцій, здатних обдурити лише людину вже геть нетямущу.
Якщо зовсім просто, то відбувалося наступне. Одне, «промислове» лобі (що обстоює інтереси переважно металургійних і металообробних підприємств) намагалося (розуміючи, що «щастя ненадовго») скористатися сприятливою економічною кон’юнктурою, щоб наростити виробництво (і прибутки), а виручені гроші кинути на реструктурування економіки через її приватизацію (звичайно, аж ніяк не забуваючи про власні інтереси — інше було б просто безглуздям). Друге лобі, назвемо його «енергетичним», прагнуло не допустити, щоб виручені прибутки залишалися в руках промислових компаній і намагалося прямо перекачати ці кошти в енергетику, де вони й «застрягали». І тих, і інших можна зрозуміти — своя сорочка до тіла ближча. Жоден iз цих підходів не можна назвати ні справедливим, ні просто моральним. Врешті-решт, чим працівники енергетичних підприємств завинили в тому, що саме їх галузь зараз краще підходить на роль «товарного кредитора»? З іншого боку, чому металурги мусять розплачуватися не тільки за необхідну їм енергію, але й за дикі втрати в мережах (що часто-густо прикривають прозаїчні махінації постачальників)? Крім того, з огляду на національні економічні інтереси, доводиться констатувати, що зовнішні ринки не чекатимуть, і поки уряд носився зі своєю «чистою енергією», можуть успішно закритися для українських труб і металу. Що й відбувається наразі… Уряд Ющенка в цій напруженій боротьбі інтересів вирішив стати на бік лобі енергетичного. Саме воно отримало у своє розпорядження переважаючий «адміністративний ресурс» (і не тільки у вигляді віце-прем’єрства Тимошенко) і перемогло. Приховане кредитування через енергетику нікуди не зникло, воно лише обмежилося колом «своїх», зате «несвої» були вимушені продавати свій товар за демпінговими цінами або ненадійним партнерам — лише б отримати хоч якісь кошти для негайного розрахування за старими зобов’язаннями та поточними платежами. Так прострочені борги підприємств України в 2000 р. скоротилися на 2,5 млрд. грн. Але прострочені борги підприємствам за той же час зросли на 4,7 млрд.! Якщо це оздоровлення, то що тоді хвороба? Як закономірний підсумок — фінансові показники промислового зростання пробивають стелю, а натуральні його ознаки — на межі зникнення. Поки (торік) підсумки урядової «перемоги» ще майже не встигли позначитися (економіка — річ інерційна), все було гаразд. Зате тепер наслідки стають помітні на повну силу. До чого це призведе — див. вище…
Свою турботу про «чистоту» енергії урядові реформатори мотивували тим, що «нехороші» промислові компанії, мовляв, виснажать і знекровлять енергетичний сектор, а потім залишать свої підприємства і зникнуть з ринку разом iз капіталом. Така можливість справді існує. Але звідки у Ющенка з його однодумцями була непробивна упевненість, що енергетичні компанії чинитимуть краще, якщо фінансовий пріоритет буде відданий їм? Взагалі ж, промисловість без енергетики існувати не може. На відміну від останньої, у якої багато непромислових споживачів (і насамперед багатостраждальне населення, яке краще за інших платить, однак завжди винне).
Чи розуміють суть того, що відбувається, в.о. прем’єра і його однодумці? Вважаю, що так. «Зовнішня кон’юнктура, що була основною причиною зростання експорту в 2000 році стане головною перешкодою для його зростання в році поточному». Це висновок експерта Міжнародного центру перспективних досліджень Ольги Пиндюк. А ось що каже в.о. прем’єр-міністра. На його думку, «ми входимо в дуже специфічний період 2001 року», в якому «людина, що не зможе супроводжувати, підтримувати позитивні процеси» (тобто наступник Віктора Андрійовича), може «спричинити втрату позитивної індикації». Переводячи з дипломатичної на нормальну — буде погано, але винен не я!
Уряд наламав повний ліс дров, наслідки чого, вочевидь, позначаться вже наприкінці осені. Вчасно накивавши п’ятами (я тут кажу тільки про «гучно-реформаторську» частину КМУ), завдяки конфронтації з парламентом, він тепер киває на наступників, яким доведеться все це розплутувати.
