Сьогодні в Києві розпочинає роботу черговий звітно-виборний з’їзд (збори) НРУ, який має обрати голову і керівні органи партії, затвердити оновлені програму та статут Руху.
Добре це чи погано, але за два роки після загибелі Вячеслава Чорновола практично всі рухівці із найвищими владними амбіціями перекочували у партію Юрія Костенка. Тому про серйозну боротьбу за місце голови партії на з’їзді говорити, скоріше за все, не доводиться. Частина керівництва партії, котра прагнула перерозподілу внутріпартійних повноважень, зробила було ставку на Михайла Косіва, проте останній практично так і не розпочав боротьби за керівництво Рухом, дозволивши лише використовувати своє прізвище як можливу альтернативу Геннадію Удовенку. Проте намагання схилити рухівців у регіонах до опозиції нинішньому голові партії зіткнулися із небажанням партійних низів знову втягуватись у протистояння. Обласні конференції показали, що рухівці на місцях більш цікавляться позицією партії, її стратегічною лінією у нинішніх політичних колізіях. Були навіть пропозиції розглянути можливість введення до керівництва Руху Тараса Чорновола. Коли ж дійшло до конкретних дій, то сину фундатора Руху, котрий встиг після обрання до ВР відзначитись не завжди адекватними вчинками, навіть не знайшлося місця серед делегатів з’їзду від Львівщині, яку він представляє у парламенті. Сенсаційно прозвучала пропозиція рухівців із Рівного, котрі запропонували прийняти до Руху Віктора Ющенка, аби той очолив партію, а згодом блок національно-демократичних сил. Якщо ж облишити декларації, то шанси Геннадія Удовенка бути переобраним головою Руху розцінюються як 7 до 3-х.
Більш результативною може виявитися інша з’їздівська дискусія. Як відомо, програма Руху, в якій метою партії записано побудову незалежної демократичної держави, дещо відстала від сучасних реалій. Ясно, що нинішні незалежність і демократію кожен може оцінювати по-своєму. Водночас вічно розраховувати на феноменальну живучість рухівського рейтингу не можна, а тому партія повинна визначити у своїй програмі якісно нові завдання Руху, які були б такими ж близькими і зрозумілими, як і попередні. Чи має це бути програма рішучої «боротьби з режимом»? Скоріше за все, такого не станеться з двох причин. Перша — бренд відчайдушних борців нині і без того є предметом шаленої боротьби між десятком політичних структур різної спрямованості, а чисто протестний електроат ніколи не був надбанням Руху. Друга — рухівський виборець за понад десять років існування НРУ став достатньо зрілим і поміркованим. Серед рухівського активу нині чимало власників, нехай і дрібних, яких не приваблює ідея руйнування. Тому найбільш привабливою на сьогодні виглядає саме програма будівництва у здобутій під гаслами Руху незалежній і демократичній державі справді вільного суспільства із ринковою економікою.
Звісно, прийняття недостатньо протестної програми націленої на конструктив, не дасть Руху сенсаційного пропагандистського ефекту. Зате реалізація такого курсу може дозволити вийти на вибори із реальними і зрозумілими для виборця гаслами. Бо ж сенсацій потребують в основному ті партії і політики, котрі не мають ще надійного місця в серцях виборців. Але і такі партії, у створенні і розкрутці яких відчувається рука сучасних професіоналів, потребують підтвердження своїх амбіцій. Тому навряд чи на з’їзді Руху обійдеться без дискусії щодо передвиборчого блокування. На цей рахунок є нині безліч поглядів як всередині НРУ, так і серед майбутніх і нинішніх союзників і партнерів.
Вже зараз ясно, що розрахунок на відставленого від прем’єрства Віктора Ющенка як на лідера правого блоку, не виправдався. Подумавши трохи, улюбленець правих сил почав не зовсім конкретні розмови про широку передвиборну коаліцію. Але ж на вибори не йдуть коаліціями. Згідно закону, суб’єктом виборів може бути або партія, або блок партій. Реально сьогодні існує тільки один блок між НРУ та партіями Віктора Пинзеника та Слави Стецько. За всієї поваги до названих політиків назвати блок Руху, ПРП та КУНу потужною передвиборною силою, здатною на вагомий результат, не вдається. З цього виходить, що нинішній рухівський з’їзд може лише більш чітко визначити стратегію передвиборного блокування, перенісши реальне вирішення цього питання на більш близький до виборів термін.
І нарешті про статут Руху, який має після нинішнього з’їзду набути врешті такої форми, яка б не дозволяла маніпулювати статутними нормами з метою внутріпартійних інтриг і розколів. В той же час рухівці мають утриматися від спокуси зробити статут схожим на «демократичний централізм» КПРС.
