Парламентські вибори в Чорногорії завершилися з результатом, на який, схоже, не очікував президент Міло Джуканович. Вважалося, що ці вибори продемонструють прагнення чорногорців отримати незалежність. У випадку, якби повну перемогу отримав партійний блок, керований Джукановичем, справді, не лишалося б жодних сумнівів, як проголосує на наступному референдумі щодо незалежностi Чорногорії народ невеликої югославської республіки. Проте упевненість Джукановича, підтверджена, між іншим, численними соцопитуваннями, була відкоригована саме виборами законотворців. Блок «Перемога Чорногорії», очолюваний Джукановичем, отримав за попередніми результатами близько 42%, конкуренти президента з блоку «За Югославію» — майже 41%. Відтак говорити можна хіба що про відносну перемогу Джукановича: 77 місць у чорногорському парламенті будуть розподілені фактично порівну між прихильниками незалежності республіки і її противниками із незначною перевагою перших. Утім, привід для сподівань у Джукановича ще лишається. По-перше, до чорногорського парламенту пройшла інша сила — «Ліберальний союз», яка теж виступає за вихід із Союзної республіки Югославія. Можна цілком очікувати створення парламентської більшості саме з партій від блоку «Перемога Чорногорії» та лібералів. Крім того, до референдуму, який повинен відбутися в червні, в Джукановича є ще достатньо часу для пропаганди своїх ідей.
Чи хотітиме цього сам президент? Якщо брати до уваги слухняність Джукановича щодо порад із Заходу, то розмови про незалежність в Чорногорії на порядку денному не мали б стояти. Європейський Союз не раз наголошував на стабільності регіону, яку напряму пов’язують із цілісністю Югославії (чи того, що лишилося від колишньої Югославії). У ЄС небезпідставно побоюються, що внаслідок виходу із СРЮ Чорногорії на Балканах не уникнути чергового кровопролиття. За принципом доміно зажадати своєї незалежності можуть інші балканські регіони (здебільшого етнічні). Йдеться зокрема про Косово, про боснійських хорватів, македонських албанців... Рада Безпеки ООН теж неодноразово наголошувала на неподільності Югославії, і Джуканович нібито з цим погоджувався (хоч потім знову і знову починав виголошувати постулати про неіснування Югославії). У самому Белграді, вочевидь, готові до будь-якого результату. Чи вдають, що готові. Югославський президент Воїслав Коштуніца підтвердив, що питання незалежності Чорногорії в руках самих чорногорців. Силове втручання нібито теж виключається. Зрозуміло, що Коштуніца робить подібні заяви вимушено, все ще сподіваючись на підтримку в цьому питанні Заходу. А Джуканович, якщо й дослухається до західної точки зору, то тільки тоді, коли це вигідно йому самому. Біографія Джукановича просто рясніє прикладами мінливості його позицій. Позавчора він ще палкий прихильник Мілошевича та цілісності Югославії. Його слова: «Ми не хочемо до нас жодного, хто не хоче Югославії». Учора він уже робить усе можливе для більшої автономізації Чорногорії і ганить Мілошевича. Югославські об’єднані ліві в Чорногорії не пройдуть, — одне з гасел Джукановича вбік дружини Мілошевича Мір’яни (та, щоправда, відплатила тією ж монетою, назвавши Джукановича «контрабандистом та мафіозі, який сидить на чільній державній посаді»). Сьогодні Джуканович-президент уголос говорить про незалежність Чорногорії, а завтра... Завтра ж насправді невідомо, чого чекати. Соціологічні опитування, як показали парламентські вибори в республіці, не відповідають дійсності. У Белграді переконані, що кількість прихильників і противників чорногорської незалежності фактично однакові. Хто переважить? Джуканович, якщо «доцільно» скористається часом, що лишився до референдуму? Або — Коштуніца, якщо його підтримає Захід?
