10 квітня
Днями до мене зателефонувала моя старенька вчителька російської мови та літератури із проханням допомогти її родичці вийти із мовної скрути. Її сім’я поміняла паспорти, але виявилося, що, маючи одне прізвище — Бондарев, вони тепер усі втрапили в халепу з різним написанням: і Бондарев, і Бондарєв. А це не дозволяє їм приватизувати ділянку землі. Я одразу ж відповіла, що, за колишнім правописом, 1961 року, в подібних прізвищах писався суфікс —єв, а згідно із правописом 1990-х років, пишеться суфікс — ев. Тому родичці треба знову звернутися в паспортний стіл, щоб там видали паспорти із правильним написанням прізвища. Однак з’ясувалося, що посилання на чинний український правопис для паспортистки було непереконливим: «Откуда вы это взяли? Принесите свои метрики». Отакої. Адже й метрики видано не в 90-х роках. Одне слово, непрофесіоналізм та бюрократична байдужість до людей, як і раніше, процвітає. Ну що тут удієш — пекельна бюрократична машина потребує, як і в радянські часи, «довідку на довідку». І я порадила звернутися родичці моєї вчительки в Інститут української мови із проханням видати довідку, яка підтвердить правильність написання її прізвища. На моє превелике здивування, виявилося, що такі офіційні папери інститут видає вже досить тривалий час. Здавалося б, чинному правописові майже десять років, є Закон про державну мову, але виконавча влада не спромоглася забезпечити паспортні столи кваліфікованими фахівцями. Очевидно, подібного немає більше ніде в світі. А шановному інститутові треба завдячувати, що він стоїть в обороні державної мови і допомагає людям уникнути інфаркту.
