Закінчилася і для нас найкраща в світі телегра. Помер її автор, ведучий і головний суддя Володимир Ворошилов. Закінчилася гра, бо такої — «Що? Де? Коли?» — не було, нема і не буде.
Здавна заполонили телеекран популярні вікторини і конкурси. Бо живе тверда потреба: виграти і здогадатися, і отримати привселюдно приз. Iз часів студентської «балди» й морського бою живе така звичка. Але скільки б я не дивився на світових каналах різноманітних і найшикарніших телеконкурсів, як би наші не запозичали і не злизували їхнi форми (з «Колеса фортуни» — «Поле чудес», хто хто наробить бiльше дурниць «у найкумеднішому домашньому відео», а хто «вдарить по барабану» і виграє в питаннях для «одноклітинних») — наш ігровий телешедевр (наш, бо яка різниця якою мовою виникне чудова думка) був першим у своєму роді і, стверджую, кращим у світі. За задумом, змістом і формою. Для нас, принаймні.
...Ворошиловська гра в молодіжній редакції за участю молодих ерудитів виникла в часи, коли всі передачі були «прямими» (тобто ТБ ще не писало безпечні «консерви»). Призами ж для переможців... були книги, які дарувала симпатична бабуся з товариства книголюбів. Але опустилася на плечі автору сова мудрості, і була створена справді телепередача, коли «тут і зараз» в самозабутній грі демонструється найцікавіше, що є в людині — процес мислення. І ми стаємо не тільки вболівальниками, але й співучасниками «гігантів думки та інтуїції».
Видатні режисери визнали, що ось ця сама конячка, що стрибає через бар’єри, — є великою знахідкою, а драматизм негайної командної арени думки — справжнє телебачення як мистецтво. Додамо до цього віртуозну роботу в прямому ефірі ведучого, операторів, звуковиків, освітлювачів. І на наших очах команди знавців, мислячи, не тільки захоплююче існували в ефірі, але й ставали просто красенями інтелекту та гри!
— Що наше життя?.. — Гра і думка! — звучало.
— Що наше життя нинi?.. Гра і гроші! Яких немає. Але мільйон обіцяємо щасливчику. Мільйон! Розумієте! У «новому форматі».
Розуміємо. Часи міняються. І коли гра академіка ТБ В.Ворошилова стала зазнавати ускладнень, кочуючи з каналу на канал, любителі мільйонів, вже заслинених на Заході, щедро викинули в ефір: «О, щасливчик!», «Хто хоче стати мільйонером?», «Перший мільйон»...
Давайте простіше. Рейтинговіше. Не треба мудрованих запитань. Глядач хоче розслабитися. Сьогоднішньому ерудиту треба допомогти — викреслити зайві неправильні відповіді, можна запитати у дядька, глядачів, експерта. І пропускати — по одному, як за бугром. Привабливий ведучий плюс привид мільйона — і все о’кей!..
А чому б не розвинути традицію талановитої ігрової програми? Складно. Це треба вміти. І хто сказав, що гра (і думки) дорожчі за гроші?..
