Відгук на статтю народного депутата В. Алексєєва «Чи треба підпалювати будинок, щоб підсмажити яєчню?» («День», № 37).
Я — росіянка за походженням і виросла в російськомовній сім’ї. Закінчила українську школу і якою мовою розмовляти, мені все одно. А от мій чоловік і його сім’я завжди розмовляли українською мовою. За це їх у моїй присутності зневажали і називали «жлобами». Мене це дуже ображало, а вони терпіли. Мабуть, спрацьовувала звичка, вироблена в російсько-радянській імперії. І от незабаром десять років незалежності України. І що ж, знову не чути української мови, нам із чоловіком навіть прізвище в паспорті написали неправильно — в російській транскрипції. Я вже не кажу про магазини, школу, телебачення тощо. Тому в мене запитання до народного депутата В. Алексєєва: «Скільки ж я буду жити у своїй українській державі з російською мовою? Навіщо вона мені?» А хто хоче навчатися російською — будь ласка. Однак чому мене змушують слухати скрізь російську мову? Іншої країни, де існує українська державна мова, немає. Тому й виходить, що мене в моїй рідній Україні пани Алексєєви змушують вивчати, слухати і вживати тільки російську мову, бо, бачте, вони вивчати українську мову ніяк не можуть (чи не хочуть?).
Даруйте за емоційність, наболіло.
P. S. Нині моя онука навчається і живе в Німеччині. Раніше вона не вивчала німецьку мову. Однак після півроку підготовки навчається у німецькій гімназії німецькою мовою і ще, крім того, вивчає дві іноземні мови. Я це згадала ось до чого. Як же в Німеччині діє Європейська хартія? Чому там усі нації, які вдома розмовляють різними мовами, повинні знати німецьку мову і тільки? Без знання німецької мови не беруть ніде на роботу, навіть прибиральниця мусить знати хоча б на початковому рівні, але німецьку мову. То чому ж у нас в Україні через Європейську хартію українці мають послуговуватися російською мовою? Чому така різниця?
