Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Тут львівський дух,

або Погляд крізь вітражі
6 березня, 2001 - 00:00

Члени асоціації — Олег Янковський (керівник), Володимир Рижанков, Олександр Шевченко, Юрій Павельчук, Василь Змієвець, Олександр Личко, Андрій Курило, Анатолій Вінту, Ігор Тарнавський, Ірина Гах (мистецтвознавець), об’єднані спільною професійною школою — Львівською академією мистецтв, намагаються відродити дух вітражного ремесла, яке дивним чином перетворюється на неймовірно емоційне мистецтво.

Щоб зрозуміти специфіку сучасного вітража, необхідно хоч ненадовго заглянути в його велике минуле, коли в ХIII столітті, котре справедливо вважається золотим століттям вітража, у величезні вікна європейських соборів лилося божественне кольорове світло, що створювало ілюзію чуда. Готичний вітраж як складова деталь образу собору втілювався в незмінному синтезі мистецтв — архітектурі, скульптурі, живопису — «сплітав корону Господу з усіх живих істот». В епоху готики вітражні композиції зі скла інтенсивних кольорів і литого свинцевого каркаса-обвідки створювалися «колективним методом», тобто обов’язковою умовою праці була цехова корпоративність, що й надавало певної стильової єдності.

Сучасний львівський вітраж зовсім інший по суті, хоча практично точно повторює технологію давнього виробництва. Він, насамперед, авторський і орієнтований переважно на станкові форми. Не без того, що львів’яни, звертаючись в мистецтві вітража до місцевих традицій, намагаються відродити його монументальні форми.

«Римські» кольорові шибки прикрашали вікна українських церков ще в XVII—XVIII століттях, про що згадував сірійський мандрівник Павло Алепський. «Гідні й гутники великої похвали...», — захоплено писав чернець Климент у 1710 році. Розквіт львівського сецесійного вітража початку ХХ століття багато в чому визначив рівень художньої інспірації наших сучасників.

У камерних композиціях львівського вітража, часто обрамленого в картинну раму, переплелися магія древнього ремесла, ілюзорність і асоціативність образного ряду з концепцією сучасного оформлення інтер’єру. Дизайнерські рішення середовищних акцентів із прозорого і напівпрозорого кольорового матеріалу, безумовно, створені дарувати радість емоційного переживання.

Роботи Ігоря Тарнавського, представника відомої львівської династії гутників, приваблють до себе, як дорогоцінні самоцвіти, сплетені з мережива скла і металу. Стилістично не звичні для вітража новаторські рішення пропонує Олександр Шевченко, демонструючи ідеї постмодернізму, що реалізується на рівні композиції і колористичного рішення. Вкотре нас переконує сучасне мистецтво, що арт- об’єктом може стати звичайний побутовий предмет. Так у виконанні Андрія Курила стілець з вітражними вставками перетворюється на «Таємні сфери».

Виставка львівських художників вітража є прекрасною можливістю отримати естетичну насолоду. І це завдяки дивному матеріалу — склу, яке Київ як мистецтво, на жаль, втратив із закриттям заводу художнього скла. І тим ціннішою стає творчість львів’ян, які практично єдині в Україні зберігають традицію художнього склоробства.

Олена СОМ-СЕРДЮКОВА
Газета: 
Рубрика: