У 90-х роках з’являються нові культи й містерії. Активний містерійний пошук розгортається на території колишнього СРСР — зокрема, в Росії і в нас. В Україні наприкінці 80-х років «живий портрет однієї театральної містерії», виставу «Священні чудовиська» Ж. Кокто в Київському театрі ім. Лесі Українки, здійснює Роман Віктюк. Постановку ще однієї вистави з ознаками містерії — «Тев’є- Тевель» Шолом-Алейхема в Національному академічному драматичному театрі імені І.Франка — здійснює спільно зі сценографом Данилом Лідером режисер Сергій Данченко. Наступна містерійна вистава Данченка — «Мерлін, або Спустошена країна» інтерпретується критикою як «перша на українському кону вистава, яка цілком прочитується як театральна утопія».
З початку 1990 років у Луцьку влаштовується Міжнародний фестиваль вертепних вистав «Різдвяна містерія», Львівський молодіжний театр ім. Леся Курбаса здійснює низку вистав дотичного до містерії жанру: «Апокрифи», «Забави для Фауста», «Благодарний Еродій» та ін. Містерійну виставу «Ісус, Син Бога Живого» Василя Босовича здійснює у Львівському театрі ім. М. Заньковецької Федір Стригун.
Салонну містерію за мотивами трагедії Жана Расіна «Федра» виставляє Київський театр-салон «Сузір’я» (постановник вистави Олексій Кужельний називає її мономістерією). Спробу постановки містерії кохання (як визначає жанр вистави в афіші режисер) «Нехай одразу двох не любить...» за мотивами п’єси «Ой не ходи, Грицю...» Михайла Старицького на сцені Київського державного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра здійснює Микола Яремків. Проте найяскравіше українська містерія виявляє себе останніми роками, виходячи за межі театрального майданчика, у формі тріумфально-апофеозних презентацій, урядових концертів тощо. І це, звичайно, є свідченням стурбованості держави становленням нової містерії.
Водночас це і усвідомлення як державою, так і її митцями, що місцем народження нової містерії стане не традиційний театр-установа, котрий наполегливо прагне опанувати сьогодні нові форми театральності. Замість театру «взагалі» як традиційно звичної «культурної установи» держава потребує містерії — видовища, як завжди, спрямованого на оспівування її богів.
Попри всі відмінності, що існують між містеріями різних часів і народів, а водночас і риси подібності між містерією та іншими видовищними формами і жанрами, існує ознака, котра вирізняє з усього масиву театральних видовищ саме містерію. Цією ознакою є настанова містерії на жертвоприношення. Містерія пропагує жертву, оспівує її, навіює глядачеві жертовність як емоційний стан.
Без жертви немає містерії, але й жертви без обґрунтування її містерією не буває. Жертва без містерії — це брутальне вбивство, насильство, сваволя, злочин. Убивство з містерійним обґрунтуванням — це жертва. І в цьому, можливо, й розкривається людське єство. Адже найголовніше у таємниці «ленініан», «сталініан» і «гітлеріан» — саме їхня містерійність. Не логіка і послідовність, а саме таємничий непередбачуваний каприз, яким тішиться диктатор, і гігантський, неначе в тріумфальній процесії, перелік перемог.
Мав рацію Винниченко, коли занотовував 25 квітня 1919 року: «...суть речі, суть держави лишається тою самою, як би вона не називалася — совєтською республікою, демократичною республікою, чи монархією».
Тим самим шляхом іде будь-яка держава. Як писав Антуан де Сент-Екзюпері, «ми живемо в сліпому череві адміністрації; адміністрація — це машина».
І для цієї містерійної машини, — переконує історія, — сакральним символом може стати хто і що завгодно. Сучасний американський дослідник мас-медіа і впливу комп’ютерних технологій на глобальні проблеми людства Річард Барбрук прогнозує оптимістичне майбутнє таїнствам у III тисячолітті: «Привид ходить в Інтернеті, — пише він, — привид комунізму [...] Головним підтвердженням мiці утопічного потенціалу США вважалося впровадження нових технологій, цього символу зростання виробничих сил. Паралельно з військо-політичною боротьбою за сфери впливу наддержави змагалися за право уособлювати майбутнє. Вплив сталінського комунізму на теоретичні погляди американських інтелектуалів правого крила не припинився з колапсом Радянського Союзу. Навпаки, глобальна місія США стала ще більш очевидною після перемоги над тоталітарним суперником. Американський неолібералізм, згідно з одним iз його апологетів, сьогодні реалізує геґельянський «кінець історії». Хоча війни і конфлікти триватимуть, альтернативної суспільно-економічної формації більше не існує. Для пропонентів Каліфорнійської ідеології підтвердженням цього нарцисичного погляду служить американське домінування на передньому краї економічної модернізації — у Мережі (комп’ютерній мережі Iнтернет).
Якщо ж інші держави захочуть жити в інформаційній добі, вони змушені будуть імітувати американську суспільну систему. Як і за часів холодної війни, нинішнє прославлення американського неолібералізму спирається на ряд теоретичних посилань, запозичених зі сталінського комунізму.
Освічена меншість знову покликана повести неосвічені маси до утопічної цивілізації. Ті, хто страждає від впровадження інформаційних технологій, мусять втішатися обіцянкою прийдешньої свободи. Дігераті, як той самий російський тиран, визначають наближення утопії збільшенням кількості сучасних артефактів — домашніх комп’ютерів, пейджерів, мобільних телефонів і лептопів. Хоча Радянський Союз давно зник, пропоненти Каліфорнійської ідеології продовжують засвоювати теоретичну спадщину сталінського комунізму».
Зрештою, містерія й справді стає ледве не найпопулярнішим словом у мережі Iнтернет, що й віддзеркалює потаємні мрії часу. Причому, найчастіше застосовується слово «містерія» не у зв’язку з містеріями середньовіччя, а саме для характеристики сьогоднішніх культів, вагітних енергією театральності: «містерія як грандіозна дискотека»; «героїня феєрії містерії» (про виступ російської поп- зірки Земфіри); метафоричну назву «містерії Влади» отримує виступ групи «Кому вниз»; «Москва — Петушки» Венедикта Єрофєєва характеризується як «містерія про страждання душі людської»; як «сексуальна одіссея», котра обертається «середньовічною містерією», рекламується роман Оксани Забужко; «Містерією приміської електрички» називає свою драматичну поему Юлія Скородумова; «Петербурзькою містерією» називають автори електронну версію книг, присвячених історії міста; пропонують свої послуги (звукове і світлове обладнання, музичні інструменти) фірма «Гранд-Містерія» і музичний салон «Містерія»; з’являються нові містерійні словосполучення — «містерія долара»; «кредитна містерія»; «містерія крематорію»; «містерія Другої світової війни»; назву «Весняна містерія» дістає показ мод Ярини Крамер; поширюється пророцтво Нострадамуса про відродження середньовічних містерій і масонства у 90-х рр. ХХ столiття...
Прикметний висновок робить один з авторів (чи самостійних серверів?) про розквіт синкретичних мистецтв: «кіно, а особливо рок-концерти, нагадують архаїчні доесхілівські або середньовічні містерії». Так само й сім чудес світу трактуються як «монументи, споруджені для увічнення таїни Містерій».
Отже, містерія з усіма притаманними їй радощами і жахами впевнено суне в третє тисячоліття.
(Далі буде. Початок див. у «Дні» від 4.01)
