Протистояння між чеськими тележурналістами і керівництвом громадського телебачення, що почалося в кінці минулого року і переросло в політичний скандал, завершилося: в Празі оголошено про відставку директора Чеського громадського телебачення Іржі Годача. Автор статті, колишній радник президента Вацлава Гавела, розцінює це як відродження в Чехії ролі громадянського суспільства, яке через одинадцять років після знаменитої «оксамитової революції» не просто прокинулося, але і змогло піти далі.
Фактично, Чехія тим самим дала черговий урок демократії всьому посткомуністичному світу, поставивши одночасно цілий ряд питань. Першим з них, мабуть, буде питання про модель подальшого розвитку демократії, про співвідношення між традиційною партійною моделлю і громадянським суспільством, яке може, як виявилося, провести революцію, але не дає відповіді на запитання — а що буде далі?
Повстання чеських тележурналістів проти нового директора громадського телебачення означає вищу кульмінаційну точку десятирічної битви між двома концепціями демократії. Перша концепція представлена колишнім прем’єр-міністром Вацлавом Клаусом, друга — президентом Вацлавом Гавелом.
Клаус розглядає політичні партії як кістяк будь-якої демократичної системи і відводить невелике місце в політиці громадянському суспільству. Він вважає прихильників громадянського суспільства «елітистами», які відмовляються від перевірок на виборчих дільницях і намагаються впливати на політику за допомогою неформальних механізмів.
Президент Гавел вважає, що демократія, заснована лише на політичних партіях і основних демократичних механізмах, деформувалася. На його думку, політичні партії повинні перевірятися сильним громадянським суспільством. Якщо громадянське суспільство дуже слабке, політичні партії будуть прагнути домінувати над інститутами, які повинні залишатися незалежними. За останні десять років президент Гавел неодноразово просив чеський народ виявляти велику активність і не дозволяти політикам контролювати життя звичайних громадян.
Бачення демократії Клауса переважало протягом останнього десятиріччя. Легко зрозуміле, воно відповідало зразкам поведінки, якими більшість чехів оволоділа під час комуністичної ери, коли громадська і приватна сфери життя суворо розділялися. Правда, падіння комунізму було здійснене сильною громадянською течією під назвою «Громадянський форум», але цей рух розпався, як тільки досяг своєї мети. Коли це сталося, люди знову стали пасивними.
Клаус і його послідовники ініціювали створення добре функціонуючих, стандартних політичних партій. Але за відсутності сильного громадянського суспільства ці партії монополізували громадський простір, відштовхнувши громадянських активістів до маргінальної діяльності. Гавел був першим значущим чеським політиком, який критикував цю тенденцію, застерігаючи проти надмірної прихильності до неї і стверджуючи, що політичні партії стануть внутрішньо слабкими і авторитарними зовні, якщо не отримають натхнення від резонуючого громадянського суспільства.
На нещастя, бачення демократії Гавела виявилося дуже складним в порівнянні з баченням Клауса. У минулому заклики до активної громадянської залученості і високоморальні погляди Гавела залишали пересічних чехів холодними і відштовхували політичних опонентів, які звинувачували Гавела в сприянні неполітичним формам політики. Політичні партії, що спонукалися громадянською пасивністю, не тільки прийшли до домінування над усіма аспектами чеського життя, але також вплутувалися в сумнівну практику, що привело до посилення цинізму і громадської пасивності.
У кінці 1997-го року другий уряд Клауса звалився під тягарем фінансових скандалів. Замість того, щоб зробити належні висновки з цього фіаско, Клаус перейшов у наступ, стверджуючи, що він став жертвою змови, таємно організованої Гавелом. Але його партія Громадянський демократичний союз програла вибори в червні 1998-го року соціал-демократам, яких Клаус ганьбив перед виборами як загрозу демократії.
Незабаром після цього, однак, обидві партії — громадянські демократи і соціал-демократи підписали так звану «угоду опозиції», за якою партія Клауса отримувала важливі пости і інші переваги в обмін на підтримку формування уряду меншості на чолі з прем’єр-міністром соціал-демократом Мілошем Земаном. Клаус, Земан і їх партії також погодилися співробітничати з питання обмеження президентської влади і незалежності Центрального банку за допомогою зміни Конституції, а також внесення змін в закон про вибори на свою користь.
Чотири менші партії також об’єдналися і утворили партійну коаліцію під назвою «протестуючі 4K». Невдоволення цими політичними домовленостями викликало критику з боку і громадянських демократів, і соціал-демократів, які оцінили це як спробу підірвати їх зусилля по забезпеченню політичної стабільності. Незважаючи на те, що угода опозиції привела до зростання популярності нереформованої чеської Комуністичної партії, рішучість громадянських демократів і соціал-демократів продовжити поділ отриманої влади не слабшала.
Восени 2000 року чеські виборці докоряли обом партіям під час регіональних виборів і виборів в Сенат, на яких соціал-демократи втратили свою об’єднану більшість. Оскільки верхня палата чеського парламенту має право абсолютного вето на конституційні поправки, можливість внести поправки в Конституцію була загублена. Втрата контролю над Сенатом означала також крах надії Клауса замінити Гавела на посту президента.
Поразка підштовхнула Клауса і Земана до спроб встановлення контролю над Чеським громадським телебаченням за допомогою введення в раду спостерігачів своїх прихильників. Незабаром після Різдва директор чеського телебачення, що чинив опір політичному тиску, був замінений на Іржі Годача, який має тісні зв’язки з партією Клауса. Тележурналісти висловили протест, зайнявши відділ новин телестанції. Наступний протест художників, інтелектуалів і опозиційних політиків став найбільшим політичним переворотом, починаючи з 1989 року.
Усвідомивши, що гру було програно, соціал-демократи 5 січня об’єдналися з противниками Клауса в парламенті і вимагали відходу Годача. Парламент також працює над новим законом про телебачення, який запобігатиме політизації Ради телебачення політичними партіями.
Але політична перебудова — не найважливіша новина, що випливає з цієї метушні. Набагато більше значення має звістка про пробудження громадянського суспільства, яке уперше з 1989 року виступило з вимогою до політичних партій про повернення громадської сфери, яку громадянське суспільство випустило з рук десять років тому. Таким же важливим є і той факт, що вперше з 1989 року громадянське суспільство знайшло незалежний від президента Гавела голос.
Практично ніхто не усвідомлює, що громадянське суспільство просунулося далі Гавела і Клауса. Воно відкидає усічену демократію Клауса, і хоч воно в деякій мірі підтримує бачення Гавела, сам Гавел не є більше рушійною силою, яка приводить громадянське суспільство в дію.
