Розмахом і пишністю, невластивим стандартному репертуарному спектаклю для дітей, відрізняється казка «Острів скарбів», прем’єра якої відбулася на сцені Національного театру імені Івана Франка. Спектакль народився з рідкісного альянсу, укладеного між сценою і екраном. Адже театральний «Острів скарбів» — це спроба втілення однойменного популярного мультфільму Давида Черкаського; відповідно, і сам прославлений аніматор вважається автором постановки нарівні з режисером Дмитром Чиріпюком.
На пошуки репертуарного скарбу, помітно, театром були кинуті чималі сили, що недивно: адже попереду — новорічні канікули, протягом яких дитячі спектаклі стають непоганою підмогою для поповнення каси. Особливо потрібно відзначити роботу художника Наталі Рудюк. Ретельно вибудована нею конструкція дозволяє варіювати місця дії — від готелю до покинутого лісового форту; однак найбільш ефектно виходить корабель. Один поворот сценічного кола, білі полотнища по боках і в заднику — і ось вже за рампою — палуба справжнього парусника, при бажанні навіть можна відчути легке морське похитування і бриз. Власне, саме цей момент найбільш вражає зал — адже переважна більшість в ньому — дошкільна малеча і підлітки. Незручність такої публіки в тому, що її увагу так само легко завоювати, як і втратити. Здається, саме це і не було враховано авторами спектаклю.
На сцену майже механічно були перенесені колізії мультфільму. Однак те, що добре на екрані, не завжди цікаве на кону. Маленьким глядачам було б легше стежити за однією чіткою лінією одного героя, коли зрозуміло — хто поганий, хто хороший, і «хто — кого». В «Острові скарбів» така сюжетна чіткість втрачається в строкатості хорів і кордебалетів. Мультиплікаційний мюзикл тим і гарний, що самі мальовані герої — легкі і смішні, дітям за ними цікаво спостерігати апріорі. Живий актор, при всьому бажанні, ніколи не зможе мати ту жвавість, що властива «мультяшці». У тому і таїться основний огріх постановників — вони старанно зближують сценічну дію з недосяжною рухливістю анімації. Як результат — майже постійний, безперервний шум в залі, яскраве свідчення того, що непосидюча аудиторія далеко не завжди зосереджена поглядом і слухом на сцені. Але на цікавих для неї спектаклях дітвора все ж мовчить.
Проте від різдвяного походу з дітьми в Театр імені Iвана Франка все ж відмовлятися не варто: де ще в Києві побачиш «Острів скарбів», та ще й із справжнім парусником і майже справжніми піратами?
