Газета «День» підняла дійсно важливу проблему: підвищення ролі журналіста та засобів масової інформації, їх взаємодія з державою в період побудови демократичної держави. Треба, щоб кожен громадянин знав, що насправді відбувається в країні, що будуємо, куди йдемо й коли прийдемо. На це відповіді поки що немає. Завдання отримання такої інформації й лягає на плечі ЗМІ та на журналістський корпус. Саме від журналіста, його кваліфікації, його свободи та відповідальності залежить своєчасність, об’єктивність викладу інформації. Журналіст — це людина, котра володіє широким кругозором, людина глибокого політичного, економічного і філософського мислення. Це смілива, мужня людина, яка часто ризикує не тільки своєю роботою, але й життям. Її трудова діяльність і саме життя повинні бути законодавчо захищені. Журналіст повинен бути матеріально забезпеченим, щоб не йти на компроміси iз совістю, на підкуп, не робити замовні статті, не бути ручним і слухняним для вертикалі влади. Він повинен бути незалежним від будь- якої гілки влади й служити лише народові. Для цього, як мені здається, слід розробити присягу журналіста, яку він повинен давати народові.
Якими повинні бути ЗМІ? Я згодний iз Є. Якуновим («День» від 26.11.2000) , який пише, що ЗМІ повинні бути не елементом пропаганди, а елементами отримання об’єктивної, різнобічної, широкої інформації про те, що робиться в суспільстві. Підтримую його в тому, що коли держава хоче, щоб ЗМІ вели виховну і просвітницьку роботу, то для цього вона повинна їм допомогти.
Чому народ сьогодні не задоволений роботою ЗМІ? Він незадоволений тим, що вони грають в одні «ворота», на радіо й телебаченні виступають майже одні й ті ж особи: вихваляють успіхи і паплюжать минуле. Ось дивіться — з ранку до вечора одне й те ж: голодомор, репресії, протистояння. Народ незадоволений тим, що в країні порушуються свобода слова та друку, Конституція. Про це нещодавно говорила Н. Карпачова з трибуни Верховної Ради. Про це багато пишеться й говориться, але все — марно. У країні — диктат влади. Я пiдтримую в цьому питанні професора Львівського університету В. Здоровегу («День» від 18.11.2000) , який говорить: «Повна свобода слова — лаяти кого завгодно і на будь-якому рівні, але це ще не «свобода». Це свобода приватна, а не публічна». Так, це ми маємо сьогодні: критикуй, обурюйся, але тебе ніхто не почує, тебе не пускають на радіо та телебачення, на сторінки провідних проурядових газет. В. Здоровега стверджує: «Без свободи слова не те що демократії не буде, а нормальна держава існувати не зможе». Спасибі вам, шановний професоре, за мужність і відвертість!
Більшість газет сьогодні пишуть те, що їм диктує влада, — пиши, мовляв, лише про «успіхи», про стабілізацію, про зростання ВВП, вихваляй наші досягнення. Так, таких газет сьогодні багато. Вони пристосовуються до будь-якої влади і своєї думки не висловлюють.
Погоджуюся з Наталею Лігачовою . Вона пише: «Так, сьогодні в нас не так уже й багато газет, які намагаються більш-менш об’єктивно й критично аналізувати процеси та тенденції в політиці, економіці, культурі» («День» від 1.12.2000). Як показує життя, багато газет працює зі страхом і йде шляхом, мовляв, ми вас не зачепимо, а ви не чіпайте й нас. Це — прислужництво владі, а не народові.
І ще. Виконуючи вказівки «згори», більшість ЗМІ, особливо радіо і телебачення, твердять, що, мовляв, раніше не було нічого хорошого в державі. А на сьогодні ж навіть наш Президент визнає, що було допущено багато негативних явищ в економіці країни. Якби ЗМІ своєчасно писали про те, що твориться в суспільстві, то це впливало б на органи управління, менше було б помилок, прорахунків в управлінні країною. Оцінку всьому цьому дають політологи А. Дергачов і М. Погребинський («День» від 18.11.2000) . Більше б таких виступів!
Хочеться побажати редакції газети «День» й надалі давати можливість на своїх сторінках виступати широкому колу простих людей. Нехай влада читає і знає, що про неї говорить народ і як він оцінює її дії. Бажано, щоб керівництво радіо і телебачення організовувало зустрічі з радіослухачами та телеглядачами і враховувало їх побажання і зауваження, яких чимало.
