Учора в парламенті відбулося представлення доповіді Уповноваженого
по правах людини Верховної Ради України Ніни Карпачової. Незважаючи на
те, що інститут Уповноваженого діє в Україні з квітня 1998 року, це його
перша доповідь, що у майбутньому стане щорічною. Доповіді чекали однаковою
мірою як депутати, гості, які представляли міжнародні і вітчизняні правозахисні
організації, так і саме суспільство, щоб переконатися в тім, у чому ні
в кого вже не було сумнівів. Діагноз Уповноваженого — «масове і систематичне
порушення прав людини в Україні».
Перша доповідь Н. Карпачової являє собою том значного розміру.
У ньому результати комплексного дослідження стану дотримання цивільних,
політичних, економічних, соціальних і культурних прав людини на основі
звертань до інституту Уповноваженого.
За даними доповіді, на сьогодні своїм правом звертання
до Уповноваженого по правах людини Верховної Ради скористалися 100 тис.
чоловік. 56% заяв стосувалося порушень цивільних прав, 20% — економічних,
16% — соціальних. По 2,5 тис. випадкiв були здійснені представлення Уповноваженого,
причому одне з п’яти вирішувалося позитивно. По особливо важливих випадках
Уповноважений зробила 128 представлень Президенту, Верховній Раді, уряду,
іншим державним структурам.
«Головним правом людини є право на життя», — нагадала Н.
Карпачова. І в цей час чисельність населення країни скоротилася на 2 млн.
чоловік, росте кількість самогубств (1990—1999 — 133 тис. самогубств),
росте зубожіння населення.
Двісті представлень з питань застосування катувань під
час слідства було проведено Уповноваженим тільки за останній рік. Н. Карпачова
висловила особливу стурбованість питанням про те, що роками люди чекають
виконання судового рішення, що зводить до нуля вирок найсправедливішого
суду. Окремо у своїй доповіді Н. Карпачова звернулася до дотримання політичних
прав. За її висновками, під час останніх виборів мали місце недотримання
ЗМІ принципу рівних прав кандидатів, а також втручання влади в хід виборів.
Що ж стосується проблеми свободи слова, то тут ситуація з кожним роком
погіршується. Проти неугодних ЗМІ застосовуються такі форми тиску, як цілеспрямовані
перевірки контролюючих органів, а також — судові позови по захисту честі
і достоїнства (за минулий рік кількість такого типу позовів склала 2250).
Незважаючи на те, що в Україні існує демократичне законодавство
в сфері прав людини, в умовах соціально- економічної кризи, падіння загального
рівня моралі і культури поки відсутні ефективні механізми захисту прав
громадян, — підбила підсумок Уповноважений. Тому, на її думку, головна
мета доповіді — привернути увагу всіх гілок влади, ЗМІ, громадськості до
активних дій за ствердженням у нашій країні принципу верховенства права
і поваги до прав людини.
КОМЕНТАРІ
Тетяна ЯБЛОНСЬКА, правозахисник, американо-українське
Бюро захисту прав людини:
— На мою думку, депутати не зрозуміли важливості цього
звіту, тому що я не чула від них гідних питань. Я б вважала важливими питання
про катування, що застосовуються під час слідства. Причому в ложі гостей
я не бачила представників МВС — саме тих, до кого були найбільші претензії.
Звичайно, без прийняття нових кодексів, особливо пов’язаних із судово-правовою
реформою, говорити про права людини трохи безглуздо. Але необхідно. Я б
хотіла дожити до того дня, коли питання про порушення прав людини будуть
вирішуватися на нормальному правовому рівні без звертань до Європейського
суду, що особисто мені глибоко неприємно. Я вважаю, що платники податків
не повинні платити за «пробуксовку» парламенту і судової влади. Це повинно
вирішуватися всередині країни.
Сергій НАБОКА, журналiст, колишній політв’язень:
— У сфері захисту прав людини задоволеним не можна бути
ніколи, і вічною темою в будь-якій країні — від тоталітарної і до найдемократичнішої
— буде оце масове і систематичне порушення цих прав. Із виступу Карпачової
можна зробити один висновок — роботу почали і працюють. А претензії до
Карпачової і її офісу буде все більше і більше, навіть коли покращиться
ситуація в країні. Тому що люди починають усвідомлювати, що вони мають
права, що їх порушують і що за них можна боротися і перемагати.
Олександр МУЧНИК, президент юридичної фірми «ФСП-А»:
— Справжньою Біблією основних прав і свобод людини в усьому
світі по праву визнається Загальна декларація прав людини (ООН, 10 грудня
1948 р.). Керуючись Конституцією України і саме цією Декларацією, Верховна
рада України прийняла 17 червня 1999 р. спеціальну постанову «Про основи
державної політики України в галузі прав людини», в якій ще раз підтвердила
принципову позицію України: права і свободи людини і їх гарантії визначають
зміст і спрямованість діяльності держави.
Разом з тим, практична реальність дає велику кількість
прикладів повсюдного порушення конституційних прав і свобод людини в Україні.
Причому найбільш небезпечними бачаться повсюдні порушення фундаментальних
природних прав людини на життя, на свободу і на особисту недоторканність
(стаття 3 Декларації).
Повсюдного порушення на території України зазнає також
конституційний принцип, згідно з яким усі люди рівні перед законом (стаття
7 Декларації). На жаль, у нашій країні поки що неподільно панує інший принцип:
кожен вважається винним доти, доки він не довів наявність своїх політичних
зв’язків і фінансових можливостей. Іншими словами, рівність всіх перед
законом у нашій державі забезпечується виключно балансом фінансових можливостей.
При цьому захист — один з найдорожчих товарів у країні.
Не витримує ніякого іспиту на практиці і найважливіше право
людини, згідно з яким ніхто не може зазнавати довільного втручання в її
особисте і родинне життя, довільного посягання на недоторканність її житла,
таємницю її кореспонденції або на її честь і репутацію (стаття 12 Декларації).
Навряд чи в когось викликає сьогодні сумнів реальність
права кожної людини брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо
або опосередковано через вільно обраних представників (стаття 21 Декларації).
Але реалією сьогоднішнього дня стало твердження багатьох досить досвідчених
у виборчих технологіях політиків: «Ви виграли вибори, а я — підрахунок
голосів».
Реакція суспільства на повсюдні порушення своїх прав і
свобод не зазнала, на мій погляд, ніяких змін з тих недавніх часів, про
які так виразно написав Андрій Дмитрович Сахаров: «Населення країни покірливо
приймає всі нестачі — м’яса, масла, багато чого іншого; терпить свавілля
і жорстокість влади... Мовчить при несправедливих розправах над інакодумцями
(іноді зловтішається), мовчить при будь-яких зовнішньополітичних акціях».
І це можна пояснити, оскільки населення залишилося тим самим, а життя,
на жаль, не стало кращим.
