Лідер депутатської групи «Солідарність» Петро Порошенко, можливо, є типовим представником нового покоління політиків, які знають ціну не лише особистим зв’язкам та адміністративному ресурсу, не лише старим традиціям, але й новим вимогам. Здається, Порошенко понад усе цінує сьогодні політичну стабільність — будучи гостем «Дня», він цю тезу повторив тричі. Але очевидно, стабільність не за всяку ціну. А стабільність, тісно пов’язану з прийняттям реального бюджету, створенням внутрішнього ринку за рахунок кращого соціального захисту населення, стабільність, базовану на компетентних діях уряду і конструктивній позиції парламентської більшості. Порошенко переконаний, що вже назріла необхідність для першого кроку в напрямку створення нормального коаліційного уряду, що вимагатиме певних кадрових змін в уряді. Свою позицію щодо підтримки уряду він формулює просто: «підтримуємо або не підтримуємо на фаховому рівні». Як вийти з нинішньої ситуації, коли незрозуміло, чи взагалі існує парламентська більшість, він не знає, але закликає уникнути політичної кризи в країні. Негайне ухвалення нового податкового кодексу Порошенко вважає небезпечним для держави — і можливо, в чомусь має рацію. Очевидно, не всі його тези можуть бути сьогодні беззаперечно підтримані. Сам себе він називає «раціональним реалістом» і планує на наступних виборах збільшити свою політичну вагу. Але зараз закликає всіх утриматися від «фальстарту».
«І зараз, після року роботи уряду вже можна робити деякі оцінки діяльності тієї чи іншої політичної фігури в ньому. Якщо більшість консолідується і уряд продовжить свою роботу, то, безумовно, кадрові зміни відбудуться і відповідальність за діяльність фігур в уряді, що будуть змінені, повинні брати на себе політичні сили. Це буде перший крок до формування коаліційного уряду»
«БЮДЖЕТ — НЕ ПРИВIД ДЛЯ ПОЛIТИЧНОЇ КРИЗИ»
— Які протиріччя виникли в парламенті, чому вирішили прийняти саме рішення двотижневої «бюджетної» паузи? Що це дасть і чи не стане це лакмусовим папірцем для того, щоб виявити, чи існує загроза розпуску парламенту?
— Безумовно, подібна загроза існує, і я впевнений в тому, що наша політична група буде намагатися не допустити політичної кризи, яка може виникнути внаслідок неприйняття бюджету в першому читанні. Достатньо цікава ситуація склалася зі фракціями, що виявили готовність підтримати бюджет, і з їхніми опонентами: їхні позиції практично співпадають. У нас є серйозні зауваження щодо реальності надходжень до бюджету від приватизації і практично всі фракції з цим погоджуються. Більше того, на зустрічі з нашою фракцією прем’єр-міністр погодився скоротити надходження від приватизації з 9,2 млрд. гривень до 6 млрд. Саме остання цифра є реальною, і це вже підтвердили всі політики, з якими ми зустрічалися. Якщо це питання зніметься, то питання реальності надходжень втрачає свою гостроту, тим більше що серед інших було прийнято нашу пропозицію відносно того, щоб фінансування соціальних статей бюджету не залежало від надходжень з приватизації. Ми пропонуємо спрямувати ці надходження на обслуговування зовнішнього боргу або на інші статті, від невиконання яких не постраждають люди. Ми також наполягаємо на відході від популізму, що пропонується деякими народними депутатами у вигляді закладання дефіциту в держаному бюджеті. Ми також задоволені тим, що на зустрічі бiльшостi з Президентом він на цьому наполягав. Не може викликати задоволення рівень інфляції, закладений у бюджет. Тут, на жаль, нема єдиної точки зору серед фракцій. Наша позиція знайшла розуміння у партій «Реформи-Конгрес», НРУ та УНР. Iнші поки що не визначилися з позицією. Я, як член ради Національного банку, що володіє інформацією, вважаю, що враховуючи поточний коефіцієнт емісії, нам вдасться втримати рівень інфляції на позначці 12—13%. Можливо, це буде не зовсім зручно для міністра фінансів, проте в такому разі можна гарантувати те, що ті доходи громадян, збільшення яких ми прогнозуємо в бюджеті, будуть реальними. Безумовно, ми наполягаємо на соціальності бюджету. Деякі позиції, принаймні стаття 22 державного бюджету, яка обмежує максимальний рівень пенсії, є досить дискусійними: на якому рівні він має бути обмежений. Так, за рахунок зменшення пенсій державним службовцям нам вдасться вже з першого січня збільшити середній розмір пенсії. Абсолютно зрозуміло, що це — соціальний крок. Але ніяким чином ми не можемо погодитися з обмеженням пенсії працюючим, тобто прив’язкою заробітної платні до пенсії. Треба ж пам’ятати, що працюючі сплачують податки та відрахування, в тому числі і до пенсійного фонду. I якщо роботодавець зацікавлений в кваліфікованому робітникові, не треба примушувати останнього виходити на пенсію.
Стосовно міжбюджетних відносин сьогодні існує дві точки зору. Губернатори висловили Президенту своє занепокоєння і обурення. Це має певний сенс. Але фактом є те, що нам треба переходити до плідного бюджетного фінансування.
— Але ж якби це було за нормального бюджету або навіть за профіциту, то це б не викликало ні в кого заперечень. Основні зауваження зосереджуються на тому, що прохачі будуть стояти не в кабінетах губернаторів, а в Кабінеті. І можливе «ручне» управління бюджетом на цьому напрямі справді може викликати підозри.
— На мій погляд, це одна з основних дезінформацій, з тих, що сьогодні лунають в ЗМI з приводу міжбюджетних стосунків. Справа в тому, що ми вводимо лише нормативи. Раніше прем’єр-міністр робив важку справу, коли він кожного понеділка разом з головою Держказначейства і міністром фінансів відпрацьовував — кому скільки надати на тиждень. На сьогоднішній день ця практика припинилася. Я зустрічався з губернаторами багатьох областей, які кажуть, що зараз краще працювати, адже незалежно від твоїх стосунків з прем’єр- міністром та міністром фінансів, гроші, відповідно до затвердженого парламентом бюджету, надходять до регіонів. Зараз нормативним шляхом ми фіксуємо обсяги фінансування, всі області отримують 79% коштів, і між усіма суб’єктами бюджетних відносин, що розраховують сьогодні на отримання коштів, не буде суттєвих розбіжностей. Це серйозно покращує ситуацію, проте, можливо, казначейство не готове до того, щоб вести одночасно 700—800 бюджетних рахунків. Пропозиція ж про те, що треба обмежитись рахунками міст та обласних центрів — досить слушна. Не можна робити експеримент в окремо взятій області, треба зробити зріз по вертикалі, і саме він дасть нам можливість напрацювати цінний досвід в цій галузі. При цьому я впевнений, що буде можливість в повному обсязі реалізувати всі бюджетні статті. Я маю на увазі фінансування заробітної платні, охорони здоров’я, культури, науки, освіти. Ми всі розуміємо, що це — першочергові статті, і на сьогоднішній день бюджет здатний їх реалізувати. Це й буде той компроміс, після досягнення якого можна не йти далі, можна навіть зупинитися на 70% нормативного фінансування, а інші 30% — за рахунок облрад або губернаторів. Таким чином, нам вдасться зберегти вертикаль і напрацювати досвід для підготовки та прийняття бюджету 2002 року вже в першому читанні. Останні наші зауваження стосуються: перше — недостатнього рівня фінансування науки. Наприклад, працівники структур виконавчої влади сьогодні отримують зарплатню в два — три рази більшу за доцентів університетів. Підтримати це ми не можемо. Компроміс може бути знайдений, якщо рівень фінансування науки буде складати 0,38-0,4% від ВВП. І друге — ми б безумовно хотіли почути пріоритети у фінансуванні капіталовкладень. Треба їх чітко визначити, обговорити та підтримати або не підтримати. На сьогоднішній день політика уряду щодо цього питання незрозуміла. I мені здається, що фінансування галузi взагалі здійснюватися не буде. Так, надходження закладені в бюджеті, проте я думаю, що за їх рахунок просто буде покриватися дефіцит. Це достатньо тривожно, але, на жаль, далеко не всі зауваження нашої фракції були враховані бюджетним комітетом в той час, коли, на мій погляд, можна було б їх врахувати або знайти компроміси.
Я б не хотів, щоб так було, проте загроза того, що блокування бюджетного процесу буде політичним питанням, існує. Отже, саме за моєю ініціативою, коли стало зрозуміло, що п’ять фракцій не підтримують бюджет в першому читанні, було запропоновано не повертати його до Кабінету Міністрів, а лише перенести дату голосування, щоб не втрачати пізніше час на повторну презентацію, повторне обговорення.
«УРЯД ПОВИНЕН ВИЗНАЧИТИСЯ У ПРИНЦИПАХ СПІВПРАЦІ З БІЛЬШІСТЮ»
— Якось на прес-конференції Віктор Ющенко дуже нервово відреагував на питання про парламентські центри впливу: проурядовий та пропрезидентський. Цілком зрозуміло, чому йому це неприємно чути, але це не значить, що такого немає. Дедалі більше депутатів висловлюють, хто нормальне сприйняття цього явища, хто стурбованість ним. Яка Ваша точка зору з приводу цього? Чому більшість, що свого часу погодилася з призначенням В. Ющенка прем’єр-міністром, зараз має такі протиріччя з ним? Чи не вважаєте Ви, що політична криза, що її так багато хто боїться, могла б вирішити частину тих проблем, що в нас назріли?
— Це слушне зауваження і воно має під собою підгрунтя. Але я на сьогоднішній день не бачу варіантів розрядження ситуації і згладжування протиріч, що дійсно існують навколо більшості. Усім відомо, що вони були закладені ще під час затвердження програми дій уряду. Вже тоді було зрозуміло, що деякі фракції підтримали програму лише під тиском та за численних умов. Я задоволений тим, що, не дивлячись на те, що фракція «Солідарність» підтримала програму дій уряду, нас ніколи не відносили до проурядової політичної сили. Ми свої позиції щодо різних питань визначаємо на фаховому рівні. У нашої фракції нема безоглядної підтримки або непідтримки уряду. Можна із впевненістю сказати, що деякі фракції в парламенті мають серйозні претензії до уряду, вони обумовлені, може висуватись питання відставки уряду. При тому дуже помітним є той факт, що з боку фракцій, що постійно наполягають на звітування уряду перед парламентом, ніколи не висувається серйозних претензій. Це просто неконструктивна втрата часу, адже можна просто поширити звіт в парламенті, а після ознайомлення з ним висувати вимоги та запитання. Проте на сьогоднішній день виходу з ситуації я не бачу. Більшість існує, пропозиції уряду при обговоренні мають проходити. Існують спільні позиції уряду з Президентом, що також дуже важливо.
Мені також дуже подобається, що «Солідарність» не йде в фарватері тих обіцянок, що іноді необережно висуваються. Серед таких, наприклад, прийняття податкового кодексу в цьому році, що було б навіть небезпечно: він не є досконалим. Прийняття кодексу в цьому році привело б до того, що він був би переписаний вже через рік. Той факт, що це не було зроблено, свідчить про достатню політичну зрілість Президента і уряду. Що ж до моїх рекомендацій щодо подолання кризи в самій більшості, то я б не став перебільшувати її значення. А по-друге, треба скористатися певним часом політичної стабільності і використати реальне бажання політичних сил поліпшити стан справ у державі.
— Коли було призначено Віктора Ющенка, багато хто виокремлював у його позиції таку слабку сторону: під час формування уряду не було враховано пропозиції парламентської більшості. Це була б ще не та коаліція, до якої прагне Україна, але саме це і заклало протиріччя між урядом і парламентом. Саме ця обставина живить ту політичну кризу? І чи є шлях розв’язання протиріч на тактичному рівні?
— По-перше, я, безумовно, погоджуюсь із тим, що уряд повинен був визначитися щодо принципів формування співпраці з більшістю. Під час формування уряду прем’єр на зустрічі з лідерами фракцій заявив про те, що уряд не буде приймати кадрових вимог, а приймає лише вимоги політичні.
— На Ваш погляд, чи принесло це успіх?
— Я думаю, що другої такої спроби пошуку компромісу у парламенті не буде. І зараз, після року роботи уряду вже можна робити деякі оцінки діяльності тієї чи іншої політичної фігури в ньому. Якщо більшість консолідується і уряд продовжить свою роботу, то, безумовно, кадрові зміни відбудуться і відповідальність за діяльність фігур в уряді, що будуть змінені, повинні брати на себе політичні сили. Це буде перший крок до формування коаліційного уряду.
«Я НЕ ЗНАЮ ЖОДНОЇ СИЛИ, ЗАЦIКАВЛЕНОЇ В ДОСТРОКОВИХ ВИБОРАХ»
— Якими Ви бачите майбутні вибори та які коаліції можуть утворитися в їх ході?
— Зараз є певна політична стабільність, про яку я вже згадував і не хотілося б зараз дати фальстарт парламентському процесу якимись передчасними висновками. Отже, як зауважував Президент у своєму виступі в Парламенті, ми повинні скористатися періодом політичної стабільності, і я був би дуже задоволений, якби політичні партії, що виступили на підтримку Президента, виконали свої зобов’язання. Вже після того, як ми використаємо цей час, не раніше травня майбутнього року, мають визначитися політичні союзники та противники. Думаю, що сьогодні казати про чітко сформовані три чи чотири політичних блоки досить необережно, адже вектор достатньо широкий і комбінації можуть бути абсолютно несподівані. По-друге, певний діалог з конструктивною опозицією безумовно відбудеться. Якщо вести мову щодо ортодоксальної опозиції, то, не зважаючи на те, що вони нібито позбавлені засобів масової інформації, що йдуть певні процеси всередині парламенту, я вважаю, що опозиція має бути представлена в Парламенті. Опозиція і влада мають вести нормальний цивілізований діалог.
— Чи мають під собою підстави розмови про дострокові парламентські вибори? Як Ви думаєте, в майбутньому Парламенті будуть представлені партії чи блоки і які саме?
На сьогоднішній день практично не існує політичних сил, які здатні подолати самостійно цей бар’єр, тобто більшість буде представлена блоками. І процес блокування в країні, де існують більше ста політичних партій, буде доволі тривалим. Займе деякий час внесення змін до законодавства, яким планується збільшити вимоги до політичних партій. Сьогодні я не знаю жодної політичної сили, яка б задекларувала, що вона зацікавлена в дострокових парламентських виборах. Це ж можна сказати і про позицію виконавчої влади. Усі розуміють, що ми маємо сьогодні скористатися періодом політичної стабільності в країні і та балаканина, яку ми вже чули, не сприяє налагодженню конструктивного діалогу. Треба дати хоч трохи часу виконавчій владі відпрацювати ті результати, за якими вона буде отримувати відповідну оцінку своєї діяльності.
— Яким би Ви хотіли бачити закон про вибори?
— Насамперед, я б хотів побачити його стабільним, як і будь-яке наше законодавство. Якщо зараз є змішана система, то ми маємо опрацювати досвід, який здобули в результаті виборів 1998 року. У першу чергу, це — розширення прав спостерігачів. Треба вжити будь-яких можливих засобів для збільшення прозорості виборів, для виключення втручання виконавчої влади або представників політичних сил, які можуть вплинути на хід та результати виборів. Я думаю, що вибори мають проходити за змішаною системою, з розширенням прав представників політичних партій, спостерігачів, довірених осіб, виборчих комісій із забезпеченням максимальної прозорості виборів. До речі, нас часто звинувачують, що ми прихильники виключно мажоритарних виборів через те, що більшість наших депутатів є депутатами мажоритарниками. Я хотів би спростувати цю думку: сьогодні в нас нема зацікавленості у виключно мажоритарній системі.
— Як Ви можете прокоментувати лист губернаторів Президентові, в якому була викладена їхня позиція щодо департизації влади?
— Люди, що були призначені, а не обрані на свої посади, мають підставу для того, щоб підтримувати процес департизації. Вони — представники президента, а не політичної сили, яка отримала чи не отримала підтримку електорату на виборах. При цьому люди на виборних посадах, наприклад, мери, що намагаються налаштувати місцеве самоврядування, не ведуть розмову про департизацію на місцях. Якщо люди представляють Президента, що не є членом жодної з політичних партій, то вони мають рацію в тому, щоб бути департизованими. У випадку, якщо губернатори будуть обиратися і будуть представниками політичних сил, то це сприятиме федералізації України.
«ГОЛОВНЕ — РЕАНIМУВАТИ ВНУТРIШНIЙ РИНОК»
— До якої частини політичного спектру ви могли б себе віднести?
— Ідеологічно ми базуємося на центристських позиціях. Але оскільки однією з наших головних тез у політичній боротьбі буде теза про серйозне покрашення рівня соціального захисту населення, ми вважаємо, що ми відносимося до лівого центризму. На сьогоднішній день ми розуміємо, що нам для розвитку нашої промисловості абсолютно безпідставно очікувати якоїсь серйозної підтримки з-за кордону, на сьогоднішній день ми маємо розраховувати лише на власні сили. У той же час, без сумніву, розвиток промисловості будь-якої країни може забезпечити лише потужний внутрішній ринок. Потужній внутрішній попит ми можемо сформувати лише за рахунок серйозних соціальних бюджетних програм, соціальної спрямованості програми дій уряду, які б суттєво збільшили кількість грошей у населення, які б витягли нашу промисловість і сільське господарство з тієї кризи, в якій вона опинилася, коли були «вимиті» всі гроші населення та нарощено борги по зарплатам і пенсіям. Саме тому підприємці зацікавлені в тому, щоб ми в першу чергу збільшили рівень доходів населення. Адже сьогодні, якщо подивитись, відсоток заробітної платні в структурі собівартості продукції складає лічені відсотки. Тобто резервів для нарощення внутрішнього попиту є надзвичайно багато, але не розуміючи цього, представники політичних сил, що називають себе правими, готові сьогодні працювати над чим завгодно, лише не над соціальними програмами.
— Чому перенесено на місяць об’єднувальний з’їзд п’яти партій? Існує версія, що він просто не був готовий.
— Він, дійсно, був не готовий, але із суто організаційних причин. Головне, що на сьогоднішній день цікавить засоби масової інформації — це принципи керівництва та принципи представництва політичних партій. З цих питань було досягнуто домовленості ще до першої дати проведення з’їзду, і ніяких змін в домовленостях не відбувається, тобто вони задовольняють всіх, без виключення, керівників політичних партій. Ми не встигли провести обласні збори політичних партій, що входять до об’єднавчого процесу. Для того, щоб бути повністю законослухняними і щоб починати нове політичне об’єднання на надійній законодавчій основі, ми вирішили не прискорювати штучно ці політичні процеси, а дати час обласним партійним організаціям визначитись. Можу сказати, що не було жодної інформації з обласних партійних організацій про непідтримку або непогодження з якимись рішеннями партійного керівництва.
— Чим нове об’єднання буде суттєво відрізнятися від усіх інших?
— Ми маємо дуже серйозні напрацювання в соціальному блоці, і я думаю, вони будуть відрізнятися від пропозицій опозиційних сил тим, що базуються на прагматичному реалізмі. Ми можемо втілити ці пропозиції в життя вже на етапі перебування в парламенті. Це більш соціальна орієнтованість бюджету, зміни до реформи пенсійного законодавства, ідеологія пріоритету діла над словом. До того ж критерії політичної оцінки нашої партії абсолютно чіткі, зрозумілі і прозорі — ми беремо на себе зобов’язання і відповідальність за їх невиконання. Мені здається, що обіцянки більшості інших політичних сил — більш неконкретні та безвідповідальні.
