Ще в 1987, виступаючи за команду Едді Джордана в британському чемпіонаті Формули-3, він привернув увагу людей з «Бенеттону». На перших же тестах за кермом боліда Формули-1 в Брендс Хетч він показав кращий час, ніж «бойовий» пілот Тьєрі Бутсен. Здавалося, кар’єра йому забезпечена: сезон 1988 він почав з перемоги в Хересі на чемпіонаті Формули-3000 і до нього почали виявляти інтерес менеджери декількох команд Формули-1. Але 21 серпня 1988 р. на трасі в Брендс Хетч він потрапив в одну з найстрашніших аварій Формули-3000. Передок його боліда був повністю зруйнований, а у гонщика були зламані ноги. На думку більшості лікарів, він був приречений залишок життя провести в інвалідній колясці.
Але Херберт не здався, адже потрапити на Формулу-1 він мріяв з дитинства. І тут йому дуже допоміг Пітер Коллінз, який запросив його у 1987 на тести. Хоч Джонні ще не міг самостійно пересуватися, Коллінз приніс йому гоночний контракт на наступний рік в «Бенеттон». І Херберт зробив, здавалося б, неможливе — на своєму дебютному Гран Прі в Бразилії він фінішував четвертим після Найджела Менселла, Алана Проста і Мауріцио Гужельмінта. Його напарник Алессандро Нанніні прийшов шостим.
І все ж наслідки аварії давали про себе знати — на кожній грудці, на кожному повороті його ноги пронизував біль. І це не могло не позначитися на результативності виступів. Незважаючи на ще один заліковий фініш у Феніксі, команда вирішила дати йому «відпочити» після того як Херберт не пройшов кваліфікацію в Канаді. Тоді він взяв тайм-аут і в 1990 влаштувався тест-пілотом «Лотус». Хоча дві гонки йому все ж довелося провести. За іронією долі, це стало можливим, оскільки основний гонщик Мартін Донеллі потрапив в аварію на тренуванні Гран Прі Іспанії.
Контракт тест-пілота давав йому певну свободу у виборі гоночних змагань і в 1991 Джонні вирішив виступити в гонці «24 години Ле-Мана». Перемога у добовому марафоні примусила замовкнути критиків, які вважали його кар’єру гонщика закінченою. І наступного року Херберт підписав уже повноцінний контракт з «Лотус». Ця славна команда в той час уже абсолютно явно скочувалася вниз, але Джонні вмовили підписати з нею дуже довгий контракт. І коли в 1994 «Лотус» збанкрутував, його контракт був одним із нечисленних активів команди, який негайно перехопив пронозливий Флавіо Бріаторе.
Так Херберт у 1995 знову опинився в «Бенеттон». Це був найуспішніший рік у його кар’єрі. Він завоював дві перемоги, одну з яких на Гран Прі Великої Британії. Але вся команда працювала на одну людину — Міхаеля Шумахера, і це ніяк не задовольняло Херберта: «З цим я ніколи не міг змиритися. Я вважаю, що команда повинна працювати 50:50, тоді виграє кращий». Саме тому Джонні своїм кращим сезоном у Формулі-1 вважає не 1995, а 1996, проведений у «Заубер». Хоча й там, з появою в 1998 Жана Алезі, він знову зіткнувся з фаворитизмом команди.
Перехід до «Стюарт» став для нього проблиском надії — молода команда, найновіші мотори «Форд». Залишалася лише проблема доїхати до фінішу, оскільки машина надійністю не відрізнялася. Але гонка в Нюрнбургрінзі з лихвою покрила всі витрати. Третя перемога для Херберта стала першою (і єдиною) в історії команди. Проте в цьому сезоні всім стало ясно, що перемог від «Ягуара» поки чекати не доводиться. І Джонні вирішив перебратися в Новий Світ.
За весь сезон йому так і не вдалося набрати жодного очка. Гран Прі Малайзії обіцяв стати досить успішним для «Ягуара» і обидва гонщики команди мали намір фінішувати в заліковій шістці. Але на 48 колі гонки задня підвіска боліда Херберта зруйнувалася і машину кинуло в відбійник. На щастя гонщик обійшовся «лише» синцями і подряпинами. Тож закінчення «формульної» кар’єри Херберта ледве не повторило її початок. Йому не вдалося повторити досягнення таких британських пілотів, як Найджел Менселл і Деймон Хілл, але будемо сподіватися, що за океаном Джонні Херберт зможе почати нове гоночне життя.
