Її адресовано людству із зашморгом на шиї із телефонного проводу; людству, що викресає «іскру божу», луплячи себе по голові пожежною сокирою, та ще цинічно вмовляє себе при цьому: «Замість чекати на іскру божу — майте сірники»; що звикло жонглювати скоромовками із філософських термінів, які вже не розкривають головні сенси, а лише маскують їхню відсутність; людству, що вже не відчуває смаку простих речей, не може просто з’їсти яйце — йому конче потрібно спочатку з’ясувати парадигму слова (хто? що? яйце, кого? чого? яйця…) «Я зробив цю виставу, бо бачу навколо хаос, упорядкування якого, можливо, випаде побачити вам, молодим. Я його не побачив», — із сумнівним оптимізмом сказав Юзеф Шайна на зустрічі з глядачами, що відбулася одразу по виставі. Маестро порівняв «Розпакування» із відкриттям скрині Пандорри, звідки вилетіли усі хвороби. Судячи із вистави, польський режисер поставив людству діагноз — інфіковане деградацією. Це типова хвороба «верховодок», що не бажають занурюватися в сутність речей, вдовольняючись поверховими судженнями, бездарним проживанням, алкогольними одкровеннями та хіттю замість почуттів. За словами режисера, основна проблема його вистави — як розрізняти істинне й фальшиве, правду та брехню: «Відповідь залежить від того, хто як розуміє правду й брехню. А це вже справа особистого вибору».
Понеділок, 11 листопада
