Віктор МЕДВЕДЧУК: «Більшість» може бути лише одна»

— Як ви прокоментуєте думки про два центри впливу в
парламентській більшості — пропрезидентський та пропрем’єрський?

— У січні цього року парламентська більшість створювалася
під програму Стратегія реформ 2000— 2004, що була викладена в посланні
Президента Верховній Раді. Саме ця програма стала основою створення та
подальшої діяльності парламентської більшості. Тому, якщо хтось думає,
що більшість створювалася під Кабінет Міністрів чи його програму, то я
як представник більшості категорично проти такої думки. Так, дійсно, окремі
депутати й фракції роблять спроби створити проурядову коаліцію. Я вважаю
ці дії неправильними, оскільки більшість у парламенті може бути лише одна.
Її мета є стратегічною, й такою метою не може бути програма уряду. Спроби
поляризації більшості мають робитися й, напевно, будуть робитися. Хоча
на нараді у Президента, про яку я згадував, Віктор Андрійович Ющенко заявив,
що він нічого в цьому напрямку не робить, готовий заявити про те, що в
цьому немає потреби й пропонує не розколювати парламентську більшість створенням
проурядових груп. Крім того, якщо у більшості одні групи підтримуватимуть
Президента, а інші — прем’єра, це означатиме наявність протиріч між главою
уряду та главою держави. В цьому немає політико-ідеологічної логіки: є
всенародно обраний Президент, запропонований ним і затверджений парламентом
прем’єр-міністр. Гадаю, спроби будуть, але без реальних наслідків. Проурядова
більшість можлива лише в одному випадку — створення коаліційного уряду
та наявності законодавчих підстав для формування уряду парламентською більшістю.
А оскільки таких підстав немає, то більшість може формуватися тільки на
базі президентської програми реформ, викладеної в посланні.

— Ви говорили про спроби «окремих депутатів і фракцій».
Ви можете їх назвати?

— Iз повідомлень у засобах масової інформації, це фракції
«Батьківщина», Українського народного Руху, депутатська група «Реформи
— Конгрес». Я не знаю, наскільки в організаційному плані вони пішли вперед,
але розмови про це мають місце. До речі, думка, висловлена Віктором Ющенком
на згадуваній нараді у Президента, є, на мій погляд, об’єктивною й правильною.
Але публічної заяви я не чув. І дуже шкода. Тоді ж виступав координатор
парламентської більшості на 5-й сесії Леонід Макарович Кравчук і казав,
що Вікторові Андрійовичу варто було б виступити з такою заявою. Цю ідею
підтримав і новий координатор Олександр Карпов. Не треба використовувати
чутки, а просто заявити: є парламентська більшість і уряд має з нею працювати.
У цьому плані мені було приємно почути думку Президента України, висловлену
ним після бесіди на позаминулому тижні з прем’єром: ставлення до бюджету
має бути однаковим в уряду і парламентських комітетів Верховної Ради. Щойно
наш уряд остаточно усвідомить, що все запропоноване ним має єдиний шанс
набути сили закону лише у разі співпраці та збалансування інтересів з парламентською
більшістю й парламентом у цілому, то й стануть ефективними й позитивними
результати діяльності. І Верховної Ради, й уряду. До речі, ми довели це
неодноразово під час минулої 5-ї сесії Верховної Ради III скликання. Наприклад,
програма приватизації. Шансів бути ухваленою ця програма, якби не створення
парламентської більшості, не мала ніяких. Те саме я можу сказати й про
багато інших законопроектів. Звичайно, не слід ідеалізувати співробітництво
парламентської більшості й урядів. Більшість може й не погоджуватися з
Кабінетом Міністрів. Пропонувати компроміси, шукати разом потрібного рішення.

— Чи ймовірним є узгодження поведінки проурядових фракцій
більшості з процесом імплементації?

— Знаєте, я не вірю в те, що уряд, який очолює Віктор Андрійович
Ющенко, й він особисто проти внесення змін у Конституцію. Тому я не думаю,
що фракції, які симпатизують уряду більше, ніж інші, будуть якось особливо
ставитися до внесення змін у Конституцію України. Слід пам’ятати про політичну
відповідальність, адже ми підемо на вибори-2002, і нас запитають про це.
Чому не реалізовано волю народу? Можна говорити про відсотки, про явку,
про що завгодно. Але ж є думка виборців України, й вона ніким не оскаржена.
Тому навряд чи проурядові фракції займуть якусь іншу позицію. Якщо це й
станеться, то не через те, що вони симпатизують уряду.

Як відомо, в більшості є депутати, які не підтримують зміни
Конституції. «За», як усі пам’ятають, проголосував 251 депутат. Тому є
ряд варіантів досягнення позитивного результату щодо змін Конституції.
Йдеться про ряд розроблюваних законів, що будуть винесені на розгляд Конституційної
комісії, очолюваної головою адміністрації Президента Володимиром Литвином
і мною. Серед цих законопроектів — закон про створення парламентської більшості
та формування нею уряду. Гадаю, це може позитивно позначитися на думці
депутатів, які сумніваються в необхідності внесення змін у Конституцію.
Це не означає, що зменшаться повноваження Президента у формуванні уряду
— вони закріплені в Конституції. Але в законопроекті ми спробуємо знайти
шляхів впливу парламентської більшості на формування уряду. Інший законопроект
про внесення змін у закон про статус народного депутата в частині депутатської
недоторканності. Тут теж треба знайти формулу зменшення недоторканності
народних депутатів до розумних меж, які можуть сприйняти парламентарії.
Ці два законопроекти, можливо, їх буде й більше, цілком здатні створити
умови для позитивного рішення про внесення змін у Конституцію і знайти
підтримку з боку 300 депутатів.

— Тобто ви вважаєте, що питання імплементації — це виключно
питання реформування політичної системи і ні в якому разі не предмет торгу?

— Звичайно. Я твердо переконаний, що питання внесення змін
у Конституцію — це питання ефективності взаємодії гілок влади в Україні.
Я був прихильником проведення референдуму і є прихильником внесення змін
у Конституцію. В історії нашої країни було кілька парламентів, а результативності
співпраці парламент—Президент—Кабінет Міністрів не було. Ефективність такої
співпраці має бути закріплена в Основному Законі. Найважливішими змінами
Конституції я вважаю ті, що дають Президенту додаткові повноваження розпускати
парламент. А саме в разі нестворення парламентської більшості впродовж
місяця та неприйняття бюджету в тримісячний термін. Якщо в парламенті немає
постійно діючої, а не ситуативної, парламентської більшості, то такий парламент
не принесе користі українському народу, а отже не має права на існування.
На мій погляд, це найголовніша зміна, яку необхідно внести в Конституцію.

— Чи має вона бути узгодженою з правом більшості формувати
уряд?

— Може бути узгодженою, якщо ми ухвалимо відповідний закон.
Сьогодні це можна зробити. Я стверджую це як юрист. Відповідний проект
буде предметом розгляду Конституційної комісії. У разі його прийняття Верховною
Радою, зв’язок між законодавчою та виконавчою владою стане реальним і ефективним.
Тоді можна буде вимагати від більшості: сформували уряд — відповідайте
за нього. Наприклад, якщо більшість запропонувала Президенту кандидатуру
прем’єра, Президент із нею погодився, більшість дала згоду на затвердження
прем’єра — тоді відповідальність парламентської більшості буде очевидною.

— Тоді треба, напевно, робити й наступний крок — вибори
на партійній основі?

— Сьогодні це необов’язково. Але щойно рівень політичної
структуризації суспільства дозволить перейти до виборів на партійній основі,
це можна буде зробити. Я певен, що ми до цього прийдемо, тим більше, що
така модель не суперечить чинній Конституції. Сьогодні із цим важко погодитися
навіть не через кількість партій. Ми лише спробували обрати половину парламенту
за партійними списками. Просуньмося трохи далі у справі демократизації
суспільства. Водночас парламент у першому читанні ухвалив закон про вибори
народних депутатів саме на пропорційній основі. Тож вирішувати депутатам.

— Чи можуть вже наступні вибори в парламент відбутися
за новим законом?

— Практично це можливо. Хоча, на мою думку, багато депутатів
схиляються все-таки до змішаної системи виборів. Варто згадати хоча б чинний
виборчий закон: його ухвалили вже після старту виборчої парламентської
кампанії 1998 року. Вже на початку діяльності цього парламенту було багато
пропозицій про зміну виборчого законодавства. Не вийшло, й ми знову залишаємо
цю проблему на передвиборний період. А чим ближче до виборів, тим важче
змінювати виборче законодавство. Я не хочу в це вірити, але стає все більше
ознак того, що закон про вибори в парламент залишиться чинним — з ним же
ми підемо на наступні вибори.

«ВОРОГІВ У НАС НЕМАЄ»

— Є думки, що наявними є ознаки дострокових парламентських
виборів. Наприклад, Зиновій Кулик в інтерв’ю «Дню» зазначив, що, можливо,
парламентські вибори будуть проведені на рік раніше. Ви бачите подібні
ознаки?

— Категорично ні. Тому що зараз немає, у даному випадку
в Президента, підстав і повноважень для розпуску парламенту. Крім однієї
ситуації — протягом однієї сесії впродовж 30 днів парламент не може зібратися
й почати пленарні засідання... Я вже неодноразово казав, що ця підстава
теоретична й навряд чи її можна реалізувати на практиці. І як юрист можу
це довести. А от якщо в Президента з’являться підстави, про які я казав,
і, не дай Боже, парламентська більшість розпадеться — тоді так. Але на
рік раніше... Навесні 2001 року — тоді за чинним законом уже має розпочатися
передвиборна кампанія (за 180 днів).

— Політологи, говорячи про партії, аналізують їхню економічну
базу, адміністративні ресурси та іміджеву привабливість лідерів. Які з
перерахованих складників партійного потенціалу не влаштовують вас як лідера
СДПУ (о)?

— Мене влаштовує все. Я лише хочу нагадати, що діяльність
партії здійснюється на чіткій ідеологічній основі. Я розумію, що нашим
опонентам — ворогів у нас немає — не подобається міць нашої партії. Це
і організаційна сила, і фінансова база, і імідж лідерів партії, причому
не тільки в центрі, а й на місцях. Ми сьогодні залучаємо в партію представників
політичної еліти й досягли в цьому певних успіхів. Але головне — ми орієнтуємося
на соціал- демократичну ідеологію західного зразка. Ця ідеологія є прийнятною
для Європи — тієї Європи, з якої ми хочемо брати приклад. І ми не кричимо
про це, а реалізуємо ряд конкретних заходів. Як приклад можу навести створення
першого в країні партійного видавництва «Основні цінності». Причому ми
презентували вже конкретні результати його діяльності — 5 книжок, що пропагують
соціал-демократичну ідеологію в нас у країні. До кінця року вийде ще 4
монографії. Їхня основна мета — розповісти, а декому нагадати, що таке
соціал-демократична ідеологія. Ми вважаємо соціал- демократичний вибір
європейського зразка оптимальним шляхом розвитку для України. І ми все
зробимо для того, щоб довести це.

— Гадаєте, це реально? Опитування свідчать, що більше
ніж половина людей не орієнтуються й, схоже, не хочуть нічого чути ні про
які ідеології; 15—20% комуністично налаштовані; соціал-демократично, «зелені»
тощо — не більш ніж 5—6%.

— Люди, які очолюють партію, — люди прагматичні й нереальних
завдань не ставлять. Походження комуністичних настроїв зрозуміле. Але нам
простіше, ми не збираємося «будувати» суспільство 70 років. У нас є приклад
— Європа. Адже нічого кращого не вигадано: інтереси людей полягають у гідному
рівні життя й дотриманні громадянських прав. І реалізовуватися ці інтереси
можуть шляхом виборів Президента, парламенту, місцевої влади. А каталізатором
виборів можуть бути тільки партії, що виражають інтереси наших громадян.
Адже цілком зрозуміло, що поодинці жоден депутат нічого не зробить. І наші
громадяни за певної аполітичності все одно прийдуть до того, що в державі
мають бути відповідальні політичні сили. А це партії — інших немає.

— Ваша переконаність грунтується на вірі в політичні
технології? Адже немає ніяких ознак, а тим більше підстав, для звуження
ні лівого електорату, ні масової політичної пасивності.

— Моя впевненість грунтується на тому, що вже зроблено.
Створено парламентську більшість. Ухвалено декілька десятків законів, які
за відсутності парламентської більшості ніколи не були б ухвалені. Тобто
політичні реформи в нашій країні — вже не декларації, а реальність. Реальні
результати діяльності парламентської більшості дають можливість говорити
виборцям про перспективу державного будівництва й поліпшення соціально-економічної
ситуації. Це й новий Земельний кодекс, який до кінця року ми ухвалимо.
Це Цивільний кодекс — він стратегічно важливий для правового регулювання
життєдіяльності суспільства європейського типу. Це нове податкове законодавство
й багато іншого. А коли ми внесемо зміни в Конституцію, ми поліпшимо характер
взаємодії між Президентом, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів, що,
безумовно, призведе до позитивних змін в економіці та соціальній сфері.

— Більшість у наступному парламенті буде не лівою?

— Певен, що так.