Цей приклад політичного гумору минулих часів згадується, коли робиться спроба прогнозування результату майбутніх президентських виборів, що відбудуться 7 листопада 2000 р. у США. У долі наступного президента єдиної наддержави планети (як і в гіркій долі радянського єврея з анекдоту) можуть зіграти вирішальну роль «єврейська інтонація» передвиборчої кампанії в особі кандидата на пост віце-президента США від Демократичної партії ортодоксального іудея Джозефа Лібермана та уподобання пересічного американського громадянина-неінтелектуала стосовно республіканського кандидата на посаду президента Джорджа Буша-молодшого.
Кажучи серйозно, за місяць, який залишився до дня голосування, «поки що мало хто в Америці береться передбачити результат виборів» (як нещодавно з відповідальнiстю написала одна впливова вітчизняна газета). Американських політологів можна легко зрозуміти: протягом останнього десятиріччя передвиборні переваги громадян західних ліберальних демократій подібно до «сердца красавицы» так само «склонны к измене и перемене, как ветер мая». Наприклад, 1988 р. на президентських виборах у США кандидат від Демократичної партії Майкл Дукакіс після літнього партійного з’їзду випереджав батька нинішнього кандидата республіканців на 17%, проте осінні вибори виграв у результаті Буш- старший. Подібним чином і на парламентських виборах у Великiй Британії в травні 1997 р. більшість у палаті громад отримала Лейбористська партія, що змінила консерваторів після 18 років перебування останніх при владі. У результаті пост прем’єр-міністра зайняв лейборист Тоні Блер, хоча соціологічні опитування, що проводилися до дня голосування, обіцяли перемогу консерваторові Джону Мейджору. Подальші дослідження довели, що виборці визначилися у своїх перевагах тільки напередодні дня волевиявлення.
Тому опитування громадської думки, що регулярно публікуються в США перед президентськими виборами 2000 р., не можна сліпо приймати на віру.
І справа тут не лише в тому, що в карти звичайно виграє той, хто здає, а підсумки соціологічного дослідження апріорно мають тішити серце замовника-спонсора. «Царюючий демос» західних держав так само не постійний у своїх політичних перевагах, як і красуня з пісні. У травні 1997 р. напередодні дня голосування багато хто з британців раптом прозріли і зрозуміли, що «тривале перебування однієї партії при владі шкідливе для свободи і демократії». Як результат, давня перемога нового друга В.В.Путіна. Біда будь-якої демократії, навіть такої «недогвинченої», як наша, полягає у вирішальному впливі на вибір більшості виборців не раціональних, а емоційних чинників. Наприклад, на президентських виборах 1996 р. Білл Клінтон отримав 54% голосів представниць прекрасної статі, а його головний суперник — республіканець Боб Доул — тільки 38%, тоді як американські чоловіки проголосували за кандидатів з однаковим результатом: по 44%. Леді зі США легко можна зрозуміти: Клінтон — серденько у грі на саксофоні — зовні набагато симпатичніший за старезного Доула. Потім, щоправда, всій Америці довелося цілий рік сперечатися про роль та місце різних видів сексу в політиці...
Більшість спостерігачів пояснює недавнє різке зростання популярності Ела Гора привабливою зміною його політичного іміджу завдяки трансформації стилістики публічних виступів та вибору на пост віце- президента мораліста сенатора Джозефа Лібермана, який був одним із перших впливових демократів, що різко засудили пригоди велелюбного саксофоніста. На демократів, без сумніву, працює (кажучи словами Гора), і «найдовший період безперервного економічного зростання в історії США», коли мало не головною економічною проблемою став розподіл хронічного профіциту бюджету.
Однак, як видається, шанси двох основних кандидатів на пост президента США за місяць до виборів усе ж можна оцінити як 55 на 45, на користь Джорджа Буша-молодшого. Основною причиною тут є потенційна ірраціональність вибору пересічного американця, який голосує проти багаторічного правління демократів і за свого хлопця — хоча й колишнього алкоголіка, але з гарної сім’ї — Буша-молодшого, а не за сухаря-бюрократа Альберта Гора. Певну роль можуть зіграти й особистості кандидатів на посаду віце-президента: іудей від демократів і 100-відсотковий WASP (білий, англосакс, протестант) із військовою виправкою від республіканців.
Прокинувшись напередодні дня голосування, пересічний американець може прозріти — що небувалий економічний процес останнього десятиріччя не є заслугою партії з розпусним лідером і що вперше в американській історії віце-президент не буде християнином. Часто системи народної освіти держав, що недавно домоглися незалежності, реформуються відповідно до базового імператива: «Дебілам нагорі потрібні вдвічі більші дебіли знизу». У США, які суверенні ось уже два із чвертю століття, ця закономірність може спрацювати і навпаки: громадяни-неінтелектуали можуть захотіти побачити над собою людину, безглуздішу за них, а на цій ниві з Бушем-молодшим конкурувати непросто.
Ключовим словом статті (як і будь-якого прогнозу) є слово «може». Пересічний громадянин може раптово прозріти, як це було у Великiй Британії 1997 р., а може і не прозріти. Усе залежить від якості «освітньої» роботи передвиборних штабів кандидатів за час, який залишився. Саме зусилля команд Джорджа Буша-молодшого та Ела Гора до дня голосування на президентських виборах у США 7 листопада 2000 р. визначать пунктуацію заголовка цієї статті: «Джордж Буш-молодший стане 43-м президентом США!!!» або «Джордж Буш-молодший стане президентом США???»
