Враженням про передачу «Факти докладно» (ICTV)
з Миколою Княжицьким та Наталією Лігачовою діляться колеги-телевізійники.
На жаль, нам не вдалося знайти колег (на ICTV ми не телефонували — це правда),
які б захотіли висловити кардинально протилежну точку зору. Так що чекаємо
ваших листів, шановні читачі — і з найбільшою цікавістю ми б прочитали
в них вашу думку про те, якими мають бути політдискусії на нашому ТБ? Це
мають бути шоу чи суто дебати? У чому, на ваш погляд, основні проблеми
ведучих наших політдебатів і їхніх учасників? Наша адреса для листів: 04212,
Київ-212, вул. Маршала Тимошенка, 2л, відділ ЗМІ та громадської думки.
Дійство з Наталією Лігачовою викликало в мене змішане почуття.
Не бажаючи давати оцінку спілкуванню телеведучого і телекритика, залишаючи
кожному право на власну точку зору, скажу, що все-таки метою будь-якої
дискусії є вияснення істини, а не жонглювання формами. Я по-різному, в
залежності від багатьох обставин, ставлюся до різних текстів, що належать
перу Наталії. Мені не подобається, що у неї є телепрограми, табуйовані
від критики, що на неї інколи, як я припускаю, впливають люди, чию життєву
позицію отруює саме існування ТСН та «Студії 1+1» взагалі. Та все ж просте
порівняння з творчістю її колег по цеху показує, що Н.Лігачова працює пристрасно.
Це приваблює, не дивлячись на інколи великі прорахунки фактичного характеру.
Однак я і багато моїх колег свідомі того, що критикувати телекритика слід
роботою, а її критика — це її хліб. І нехай інколи буде несправедлива критика,
це краще, аніж відсутність критики взагалі. Зростає країна, зростають новинники,
зростають телекритики. І я поділяю точку зору Наталії щодо свободи слова,
висловлену в досить несприятливих умовах… А щодо програми... Це — урок
для тих, хто її робить, для Н.Лігачової, для всіх нас... Урок того, як
відбуваються трансформації перехідного періоду. Із висновком: куди, можливо,
ми переходимо.
Тетяна ТРОЩИНСЬКА,
заступник керівника ТСН
Поведінка Миколи Княжицького під час бесіди з Наталією
Лігачовою не могла не викликати здивування. Щоправда, неповагою до співрозмовника
(навіть якщо це жінка) українське телебачення здивувати вже не може. Дивно
інше. Пан Княжицький запропонував Наталії покритикувати Президента у прямому
ефірі, причому без будь- якого обгрунтованого приводу (не можна ж таким
вважати слова про те, що, мовляв, «якщо ми говоримо про свободу слова,
то кожен із нас має висловити цю свободу слова» — цитата з Княжицького).
Тут виникає маса запитань. Чи всім своїм гостям Микола пропонує щось подібне?
Чи повинні вони до цього ретельно готуватися? Чи не політика це Нацради
з питань ТБ і РМ, членом якої пан Княжицький і є? Чи не буде згадка про
Президента використовуватися як червона ганчірка у подальших політичних
технологіях Княжицького? Окрім цього Микола заявив, що за ситуацію у прямому
ефірі він відповідальності не нестиме. Адже сам Микола провокував ситуацію,
поставивши некоректне запитання і запропонувавши некоректну критику глави
держави. І при цьому ніякої відповідальності нести не збирається? Ось вам
і член Нацради, ось вам і державний чиновник у прямому ефірі.
Що ж могло спричинити таку ведмедячу послугу влади? Мені
здається, відповідь проста. Незадовго до цього Лігачова покритикувала новини
«Факти» (при цьому вельми коректно!). Ось тоді в ідейного керівника «нового
телемовлення» й виникла думка сховатися від цієї крихкої жінки за спину
Президента. «Ось якщо ви нас критикуєте, значить, ви проти Президента,
значить, ви його критикуєте!» — якщо припустити, що саме це й було приводом
для провокації, то все стане на свої місця.
Пане Княжицький! Ви поки ще не всенародно обраний Президент,
а просто чиновник, і повчати український народ вас ніхто ще не просив.
Денис ЖАРКИХ, СТБ
