З антиутопії О. Хакслі
ПРИГОДИ ТЕРМІНА
Ми так звикли до слова «ідеологія», що не замислюємось
порівняти його з подібними — політологія, культурологія, соціологія...
Але ж це певні науки! І з’ясовується, що термін «ідеологія» придумав у
1796 році француз Дестют де Трасі, який захотів запровадити нову науку
про ідеї. З цієї спроби нічого не вийшло і над групою Трасі потішалися,
особливо Наполеон, використовуючи слово «ідеолог» для осміювання людей,
що марнують час на безплідні справи. Потім цей термін забули і тільки в
1845 році він виплив у праці Маркса і Енгельса «Німецька ідеологія» як
сфера загальних ідей — «...мораль, релігія, метафізика і інша ідеологія».
А в праці «Дo критики політичної економії» Маркс узагальнив його як «юридичні,
релігійні, художні, філософські, словом ідеологічні форми». І вже потім,
особливо в працях Леніна, ідеологія стала зброєю пролетаріату як методика
класової боротьби, а точніше, набір лозунгів, що виправдовують репресивні
дії «робітничої влади».
Що ми сьогодні розуміємо під цим терміном, звичайно, якщо
не йдеться про його застосування на буденному рівні? Досить чітко це охарактеризував
М. Амосов у своїй праці «Ідеологія для України»: «Ідеологія — це словесна
модель, що передбачає оцінки і дії для громадянина і держави, і що отримала
розповсюдження у суспільстві. Вона закликана розставити людей, визначити
їх взаємовідносини і втокмачити, що все робиться правильно — для них і
для майбутніх поколінь, а тепер ще і для природи».
ВІДСТУП ПРО МАРКСА, ЩО ОСПІВУВАВ КАПІТАЛІЗМ
М. Амосов з усіх боків розглядає розвиток суспільства як
взаємодію сильних і слабких його представників, але при цьому відчуваєш,
що не розкривається якась важлива остання завіса взаємовідносин між людьми.
Постараємось це запропонувати.
Нещодавно я заглянув у «Капітал» Маркса і звернув увагу
на цікаву деталь. Коли Маркс описує суспільство докапіталістичне, то застосовує
велику кількість термінів, що характеризують методи присвоєння результатів
чужої праці: гноблення, розбій, крадіжка, узурпація, експропріація, завоювання,
розкрадання, поневолення і інші. Коли ж він описує розвинутий капіталізм,
то застосовує один термін — експлуатація, розрізнюючи тільки її ступінь.
Коли ж можлива експлуатація і що для цього потрібно? Для
цього треба організувати виробництво, побудувати цехи, наповнити їх обладнанням,
забезпечити енергією і матеріалами, розробити технологічний процес, навчити
робітників виконувати операції, знайти ринки збуту, організувати рекламу,
забезпечити керування, зробити умови роботи привабливими, щоб залучити
вільних робітників і т.д. Стривайте, але ж все це основні ознаки цивілізованого
суспільства! Отже, Маркс підсвідомо тим самим вважає капіталізм найбільш
цивілізованим устроєм, от тільки ступінь розвитку цього суспільства, тобто
ступінь експлуатації він войовничо критикує, виступаючи проти так званого
«манчестерського капіталізму». Правда, він пропонує побудувати суспільство
ще вищого гатунку, зовсім без експлуатації, але, як ми покажемо далі, це
для людської спільноти неможливо. Звичайно, читаючи «між рядків», багато
чого можливо і придумати, в усякому разі саме це мені можуть закинути.
А тому
ВІДСТУП ПРО ОДНЕ З ВІДКРИТТІВ ЛЮДСТВА, ЯКИМ ВОНО НЕ
ДУЖЕ ПИШАЄТЬСЯ
Людина схильна пишатись собою і своїм минулим. На рівні
держави — перемогами у битвах, на рівні суспільства — відкриттями, значними
і не дуже, на рівні особи — положенням у суспільстві, посадами, званнями,
фінансовим становищем. Саме це заважає людині поглянути на себе як на кінцевий
варіант розвитку людства, що має свою передісторію, не завжди привабливу.
Неохоче сприймаються відомості про канібалізм, агресивність всередині спільноти
(зграї) аж до взаємного знищення, жорстоке поводження з жінками і інше.
І тому такі риси, як підступність, називають хитрістю, боягузтво — обережністю,
нахабство — активною життєвою позицією.
Відкриття, кількість яких не така вже й велика, були названі
віхами на шляху до цивілізованого суспільства, а таким суспільством вважають
об’єднання тих, хто користується вигодами цих відкриттів, гальмуючи шлях
до цього іншим, що підпадає під характеристики Маркса докапіталістичного
устрою.
Але серед відкриттів (вогонь, доместикація тварин, культурне
землеробство, електроенергетика...) є одне, про яке людина бажає не говорити.
Хоч з нього і почалась суспільна історія. Це експлуатація людини людиною.
Цього в тваринному світі немає і перше суспільство, яке використало досить
повно таке відкриття — рабовласницьке — і стало першим кроком цивілізаційного
процесу, хоч ніколи не визнавалось його діючим чинником. Людство сором’язливо
опускало очі, коли йшлося про його кардинальну відміну від тваринного стану.
Завдяки Марксу про це стали говорити більш відкрито, але самі капіталісти
постарались припорошити його розмовами про спільну участь в процесі виробництва
типу «народного капіталізму», а комуністи марксову критику взяли на озброєння
у боротьбі з капіталізмом, упровадивши у новому суспільстві ще більший
ступінь експлуатації і, проголосивши, що вона... відсутня. Повна ж відсутність
експлуатації означає повернення до тваринного стану, коли будуть вожаки
(вожді), їхні наближені і стадо, у якого результати праці (здобич) забирається
на правах сили і влади. Недарма антиутопісти представляти світле майбутнє
під назвою «комунізм» як мурашник чи скотний двір.
Настав час сказати правду, для багатьох досить жорстку
і неприємну, але, знаючи її, ми можемо використати ці знання для нормального
пристосування до цивілізованого життя, аніж бути схожими на відомого нелітаючого
птаха. Отже,
ПОВЕРНІМОСЬ ДО ІДЕОЛОГІЇ
Відірвавшись від тваринного світу, людина взяла з собою
багато старих якостей і звичок (інстинктів), але отримала і нові — надію
на краще майбутнє, здатність фантазувати, цінувати не тільки матеріальне,
але і те, що важко окреслити, але просто назвати — духовне життя. А тому
заради надій на краще, заради виконання певних нематеріальних принципів
людина погоджується на власну експлуатацію у суспільстві. Це і стало тією
основою, стержнем, завдяки якому і можлива побудова держави як відокремленого
від іншого світу племінного, національного або наднаціонального острівця.
Цей сплав віртуальних можливостей, сьогоденних виконань,
узгоджених зі ступенем експлуатації в даному суспільстві, і є тим, що ми
звемо ідеологією. Попробуємо дати визначення: «Ідеологія — державний міф
про здійснення у майбутньому мрій усередненої людини, втілення в життя,
або ознаки початку такого втілення певних принципів, що примирює людей
з напрямком і ступенем їхньої експлуатації в даному суспільстві». Без ідеології
державу не побудувати, бо це буде об’єднання постійно конфліктуючих груп,
незадоволених своїм станом і місцем на вертикалі взаємної експлуатації.
Ідеологія не є принципом справедливості, вона дає відчуття
справедливості, що далеко не одне і те ж саме. Ідеологія примирює громадян,
об’єднує їх і незадоволення направляє на обраний об’єкт. Так, в Росії худо-бідно
працює ідеологія імперської держави, «збирання земель руських», а тому
завжди знаходиться ворог, як зовнішній, так і внутрішній, на якого і треба
спрямувати своє незадоволення. У випадку з «Курськом» Путін не визначив
своєчасно ворога і сам потрапив під вогонь жорстокої критики. Єльцин робив
це значно швидше і його неодноразово згадували. В Сполучених Штатах теж
державницько- імперська ідеологія, але вона направлена на саму людину,
яка використовує можливості вільного підприємництва і процвітає, або ж
не використовує, а тому винна сама і незадоволення може спрямувати на того,
кого побачить у дзеркалі. Розглянемо
А ЩО Ж В УКРАЇНІ?
На жаль, такої державотворчої ідеології в Україні немає
і найближчим часом не буде. По- перше тому, що рівень експлуатації, а точніше,
відчуття такого рівня, виходить за можливі рамки, тобто нормальна експлуатація
в суспільстві майже відсутня, різні виробництва ледь жевріють, боротьбу
за кваліфікованого робітника з супроводжуючою турботою про нього замінено
на боротьбу робітників за будь-яке місце роботи. Що ж стосується напрямку
експлуатації, то справи зовсім кепські. При правлінні КПРС всі знали про
пільги і інші переваги у вищих ешелонах влади, але виховувалось відношення
до цього як до необхідного і справедливого, а сама влада інколи карала
тих, хто виходив за ці межі. І не було важливим, чи це дійсно карали винних,
чи то була розправа за зовсім інші дії. В суспільстві блукав привід хоч
якоїсь справедливості. І тих, хто жалкує сьогодні за цим часом, зрозуміти
можна, бо людина мириться з багатьма негараздами при відчутті стабільності
і справедливості.
Сьогодні ж такого відчуття справедливості в суспільстві
немає, навпаки, все робиться для того, щоб розпалити протилежне. Для розумної
людини дуже мало можливостей цей розум застосувати, людину активну стримують
закони, податки, кримінал. Кримінал тому і стає таким, щоб відновити справедливий,
на його думку, розподіл у державі. На тих, кого називаємо елітою, направлений
внутрішній гнів пересічних людей, їхнє краще становище вважають незаслуженим,
а їх самих винними в усіх бідах (реалії типу слави Лазаренка свідчать,
що небезпідставно). А тому, яку б ідею на цей грунт не прищепити, вона
або зачахне, або дасть протилежні сходи, що приведе до нового протистояння.
Національна ідея, подана у яскравій обгортці борців за Україну 20-х-30-х
років, залякує вихованців Системи, які не бачать в цьому поліпшення свого
становища, а лише ламання вкорінених стереотипів і необхідність користування
українською мовою, що виявилась складнішою за угорську чи японську. Комуністична
ідея не гріє тих, хто відчув свободу підприємницької діяльності, її ще
підтримує нижчий ешелон попередньої влади, що прийшов до керівництва не
тому, що мав здібності, а тому, що звільнились місця в перших лавах після
переходу верхнього у досить престижні державно-комерційні структури, підготовлені
ними заздалегідь. Ідея чисто економічного зростання, по-перше, не підкріплюється
дійсністю, а по-друге, нікого не задовольнить, бо людині, крім матеріального,
завжди необхідно щось позаматеріальне для виявлення творчих можливостей,
визнання суспільством, задоволення духовних прагнень і амбіцій. Ідея приєднання
до «старшого брата» гріє тих, хто вже не розраховує на соціальну підтримку
і сподівається, що браток щось підкине. Але активна частина лівих і зросійщених
правих вже скуштувала зваби свободи і не дуже до цього прагне, хоч під
час виборів дехто витягує ці лозунги для отримання голосів. А у результаті
перемагає змішана ідеологія, коли частина використовує владно- силові методи
збагачення і зі шкіри лізе, щоб їх вважали елітою, інші глумляться над
їхнім інтелектуальним розвитком, вважаючи себе елітою у внутрішній еміграції,
більшість виживає, порушуючи свої ж принципи, заспокоюючись тим, що при
нормалізації мораль відновиться і все стане на місця. Суспільство поступово
деградує і цього не зупинять злети і певні досягнення на світовому рівні
окремих його представників, бо не може існувати непересічна особистість
без оточення, що її розуміє, визнає, тягнеться за нею і наслідує як взірець.
Сьогодні ж взірцем все частіше стають «круті», визнається сила, фізична
чи шантажу і морального тиску, і зупинити процес, що пішов, можуть тільки
кардинальні зусилля.
А ІДЕОЛОГІЯ?
Так, ідеологія може зробити багато в цьому плані, але не
в чистому вигляді, бо основна маса, хоч і сприймає певні принципи як фактор
життя, але не як основну, а як доповнення до матеріальних реалій.
Тому найбільш прийнятна модель — м’яка національно-державницька
ідея, підкріплена певними матеріальними перевагами. Наприклад, почати з
державної мови, коли матеріально підтримується її розвиток, впровадження,
пропаганда. Це дасть змогу спрямувати кадрову політику, підключити освіту
і національну культуру. При бажанні все це можливо детально розробити.
І нарешті, зробимо висновок. Ідеологія є необхідною складовою
створення і існування держави. На сьогодні завершена, повна ідеологічна
модель в Україні неможлива, звичайно, якщо не перейдемо на тоталітарні
рейки, адже дуже різні за попередньою історією і культурою соціо-складові
маємо. Але, якщо хочемо зберегтись як народ, нація і незалежна спільнота,
роботу по створенню єдиної державності ідеології треба проводити — чітко,
поступово і наполегливо, не кидаючись у різні боки, не поступаючись обраним
шляхом іншим інтересам, навіть, на перший погляд, дуже необхідним.
Якщо буде вирішене питання ідеології, що об’єднає більшість
у єдину державу, всі інші питання вирішаться значно легше, ніж сьогодні.
Хай нам щастить на цьому шляху!
