Напередодні саміту Україна — Європейський Союз, наміченого на 15 вересня в Парижі, «День» попросив експерта Німецького товариства зовнішньої політики Александера РАРА оцінити сьогоднішнє становище України в Європі і можливі перспективи європейської інтеграції України. Експерт, прогнози якого щодо можливості України інтегруватися в Європейський Союз та інші загальноєвропейські механізми раніше відрізнялися своїм оптимізмом, сьогодні констатує, що Захід втратив до України інтерес, і всі розмови про її європейську інтеграцію нічого не будуть вартi, якщо країна не знайде в собі сили здійснити якісний ривок. У чому в німецького експерта зародилися сумніви.
Україна багато втратила за останні два роки. Навіть незважаючи на деякі позитивні моменти. Зокрема, обрання президентом Леоніда Кучми розглядалося на Заході як позитивне явище, оскільки комуністи не прийшли до влади. Другий позитивний момент — призначення прем’єр-міністром України Віктора Ющенка. Він вважався протеже Сполучених Штатів Америки, на Заході його розглядали як найбільш ліберального політика в Україні. Але, незважаючи на позитивний вихід президентських виборів і призначення нового прем’єр-міністра, західний світ вважає, що в Україні продовжується стагнація. Створюється враження, що за останні два роки про Україну просто забули. У зв’язку з цим хочеться наголосити на трьох аспектах:
1. Європейський Союз визначився щодо країн, які протягом найближчих років будуть включені до його складу. Євросоюз може розширитися до 25, а то й до 28 країн. Кандидатами для вступу до Євросоюзу є навіть Туреччина і такі погано реформовані країни, як Словаччина та Болгарія. України в цьому списку немає взагалі.
2. Україна не бере участі в жодному з інтеграційних процесів, що відбуваються в Європі. Не виходить створення регіональної співпраці в чорноморському регіоні. Україна так і не змогла стати мостом між Євросоюзом і Каспійським регіоном. Заходу зовсім незрозуміла роль України в участі в інтеграційних процесах СНД.
3. Україна ніяк не змогла переконати Євросоюз у тому, що за своїм географічним та геополітичним становищем саме вона могла б стати головною країною, через яку проходили б транспортні коридори для енергоносіїв з Каспійського регіону на Захід. З одного боку, головною країною для подібних транспортних коридорів стає Туреччина, з іншого — Росія заявляє про будівництво альтернативної гілки для експорту енергоносіїв через Білорусь та Польщу, також в обхід України. Таким чином, Україна втрачає своє можливе геостратегічне значення для Європейського Союзу.
Минуло 10 років відтоді, як розпався Радянський Союз і Україна стала незалежною. Київ мав би поставити собі запитання, чому ж за цей час інтеграції в Європу не вийшло. Однією з причин цього є блокада політики реформ. Друга — нерозуміння суті реформ українськими елітами і суспільством загалом.
Паризький саміт може стати останньою надією України на те, щоб нагадати про себе. Однак тверезі аналітики вважають, що в Парижі знову, як і звичайно, будуть вимовлені урочисті слова, буде багато рукостискань, але ніяких конкретних обіцянок Україна не дочекається. Європейський Союз буде так само, як і раніше, наполягати на тому, щоб Україна скрупульозно виконала договір про партнерство та співпрацю, який набув чинності в 1998 році. Україна, в свою чергу, буде скаржитися на те, що без західної допомоги їй це не під силу. Захід буде наполягати на тому, що потрібні реальні зрушення, що українські політики недостатньо борються з корупцією, що в країні висока злочинність і що західним підприємцям поки робити тут нічого. Українські політики на такі слова, як завжди, будуть ображатися. І таким чином, складається враження, що Україна і ЄС знаходяться в замкненому колі. Вийти з цього замкненого кола поки що не вдається.
Сьогодні можна констатувати, що Україна не увійшла до числа країн, визначених ЄС як його потенційні члени. Тому інтерес до неї в Західній Європі помітно спав.
Проте не варто забувати, що потенціал України, як і інших країн регіону, настільки високий, що за рахунок ривка у своєму розвитку вона вже незабаром могла б просуватися в бажаному європейському напрямі. Однак поки такого ривка не видно, і виникає все більше сумнівів у тому, що нинішні покоління українців на нього здатні.
