Вчора «День» почав публікацію думок народних депутатів України про можливі сценарії імплементації та політичного майбутнього Кабміну. Сьогодні розв’язання цих питань, як і раніше, залишається туманним, і навіть «найдосвідченішi» в кулуарних лабіринтах Верховної Ради політики не можуть робити точні прогнози розвитку ситуації.
Валерій АСАДЧЕВ, фракція «Український народний РУХ»:
— Іван Плющ декілька днів тому сказав, що вважає питання імплементації одним із найголовніших, але коли я запропонував, щоб у четвер 14 вересня депутати проголосували по ньому, то Іван Плющ одразу дав крок назад. Ця політична акція (а це політична акція) відбудеться в залежності від дуже багатьох факторів, які зараз важко передбачити. Єдине, що можна сказати однозначно — це те, що «завдяки» референдуму Україна опинилася у замкнутому економічному просторі. Європа практично повністю припинила всі стосунки з Україною, за виключенням частини приватного бізнесу і приватного капіталу. Можна сказати, що залишилась невеличка кватирка, яка закриється одразу ж після того, як Верховна Рада проголосує за зміни до Конституції. Я думаю, що якщо здоровий глузд візьме верх і ці зміни проголосовані не будуть, ми покажемo цивілізованому суспільству, що в Україні ще є залишки демократії і сили, які підтримують ці залишки демократії. Сьогодні розмови уряду про те, що нам не дають кредитів і їх потрібно брати у комерційних банків (хоча і вони не дадуть) — це зайвий раз твердження того, яка шкода нанесена Україні цим референдумом. Лапікура може обдурювати український народ, але цивілізовану Європу і європейські інституції не обдуриш. Вони все чудово знають. Знають, хто писав запитання, знають, скільки людей прийшло на референдум, скільки проголосувало, скільки бюлетнів підкинуто. Важко передбачити збитки, які нанесені державі цим актом політичного і юридичного вандалізму. Я не голосував в першому читанні за президентські поправки і зараз голосувати не буду.
Анатолій МАТВІЄНКО, голова Української Народної партії «Собор»:
— В країні існує системна, а не урядова криза. І ця криза полягає в тому, що владний квартет — президент, уряд, парламент і громадські інститути — ми ніяк не можемо розсадити навіть для самої примітивної музики. І комусь вигідно, щоб такої єдності ніколи не було. Тому потрібно повністю змінювати всю систему влади. І тут наш Президент абсолютно правий: або ми повинні стати на шлях президентської республіки, і хай тоді Президент не прикривається урядом, який він зробив безправним, а бере на себе всю відповідальність. Або ми повинні будувати парламентсько-президентську республіку, і тоді більшість в парламенті формує уряд і, відповідно, спільно відповідає за те, як цей уряд виконує свої повноваження. На жаль, ми знову консервуємо якусь абракадабру: ми маємо Президента, який має все, але ні за що не відповідає. І ми маємо уряд, який нічого не може, але за все відповідає. Це криза влади, її недосконалість.
Олександр РЯБЧЕНКО, голова контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації:
1. Гадаю, що зміни до Конституції ухвалять і 300 голосів наберуть. Хоча все залежатиме від того, що буде голосуватися. У першому читанні проголосували саме ті тексти, які були винесені на референдум. А рішення Конституційного суду в описовій частині містить побажання, щоб ці поправки до Конституції були доопрацьовані. Я на сьогоднішній день не можу сказати, що буде голосуватися — тексти, що голосувалися на референдумі, чи інший варіант, який відповідатиме побажанням Конституційного суду. Залежно від цих варіантів можна було б прогнозувати, скільки голосів наберуть. Поки що на руки депутатам ніяких документів не роздали. Імплементація стоїть на порядку денному сесії під грифом «Питання, які доручається підготувати й доопрацювати для розгляду на сесії». Тобто юридично це питання не готове ще до розгляду.
2. Гадаю, що існує проблема, яку частина людей називає урядовою кризою. Мені здається, що уряд дедалі більше стає політичним органом — це видно й з їхніх виступів, і з рішень, що приймаються, і з позицій, які займають перші особи уряду. Але будь-який політичний орган має владу, якщо він обраний народом. І предмет кризи, гадаю, в тому, що немає відповіді на запитання: а кого представляє уряд, які політичні сили, який народ їх обрав. У нас є два народнообрані органи: Президент і парламент. Хтось із них має взяти на себе відповідальність за уряд. І хтось із цих двох має володіти правом формування уряду й водночас нести відповідальність за його дії. А зараз уряд все більше стає самостійною політичною силою. І якщо не буде ухвалено закон про Кабінет Міністрів, то я вважаю, що криза такого уряду неминуча. Не секрет, що, приймаючі всі важливі рішення, уряд домовляється не безпосередньо з парламентською більшістю, а лише за підтримки Президента. Це не нормально для уряду.
Якщо в цьому ж складі уряд спробує допрацювати до лютого — це марні сподівання. Дуже плачевним буде результат. Зрозуміло, що уряд потребує зміцнення, що багато чого не виходить, кадровий склад підібрано слабо. І тут питання вже в тому, чи зможе він оздоровитися сам, підібрати людей, які більше відповідають поняттю ринкових реформ. А то в нас начебто уряд реформаторів, але я останнім часом мало чую, щоб цих реформаторів називали ринковими.
