Динаміка реалізації євроінтеграційного курсу України не відповідає завданням, поставленим президентом України», — заявив міністр закордонних справ Борис Тарасюк по закінченні наради українських послів у європейських країнах. На думку міністра, на те є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Причини, власне, відомі — «День» про них уже писав досить багато. Можливо, прийшов час робити висновки.
Власне, якогось графіка «європросування» України не існує — тож навряд чи варто й казати, що вона від чогось відстає. Просто є кілька фактів, перечислених міністром Тарасюком. Наприклад, те, що кажучи дипломатичною мовою, деякі з тих моделей об’єднаної Європи, які зараз активно проробляються в різних структурах Європейського Союзу, куди на словах так прагне Україна, не завжди відповідають інтересам України. Тобто, Україні коли прямо, коли завуальовано кажуть, що місця в Європі для неї немає. І хоча під час нещодавнього візиту президента Леоніда Кучми до Німеччини українську делегацію переконували в тому, що цей висновок, зроблений німецькими та французькими експертами, не єдиний з тих, які існують, він все ж втілюється в життя, що видно з політики ЄС.
Тарасюк нарешті визнав, що Україні заважають неготовність до євпропейської інтеграції та непослідовність у зовнішній політиці держави. Що органи державної влади переважно декларують наміри, але не роблять конкретних кроків. Можливо, це — закид у бік керівництва Верховної Ради. Можливо — й до інших. І у всякому разі, справедливий.
Названа міністром Тарасюком недостатня активність України на європейському напрямку насправді могла б бути охарактеризована як її повна відсутність — за ті ж самі роки, коли Польща, Чехія, балтійські країни з певними труднощами, проблемами, але й успіхами змогли переорієнтуватися на торгівлю, економічну, інвестиційну співпрацю передусім з Заходом, Україна та українці продовжують твердити, що без Росії — нікуди. Хоча для самої Росії головний торговельний партнер — Європейський Союз. Коментарі були б зайвими.
«Свої недоліки ми знаємо, критику президента вважаємо справедливою» — треба сказати, міністр тримався досить мужньо. І оптимістично заявив, що знає, що потрібно робити для виправлення ситуації. Вдосконалити тактику дій з європейської інтеграції. Посилити «інформаційну обробку» Заходу (до речі, кожна з країн-претендентів на вступ до ЄС чималі кошти витрачає саме на свою іміджеву рекламу). Наблизити зовнішню політику до внутрішніх потреб країни. Не робити лише МЗС відповідальним за євроінтеграційний процес — що знову ж таки, цілком справедливо. Зрештою, пояснити власному народові, що таке європейська інтеграція й навіщо вона потрібна. Цілком справедливі слова. Якби ще крім Тарасюка, було кому це все виконувати...
