Напередодні Дня незалежності в Києві відбулося перше вручення премій та стипендій імені академіка Володимира Вернадського, заснованих Фондом інтелектуальної співпраці «Україна — ХХI століття» (голова ради Фонду — народний депутат України, доктор економічних наук Богдан Губський). Сьогодні «День» започатковує серію інтерв’ю з людьми, чий інтелектуальний внесок у поступ сучасної України був поцінований нагородами Фонду (окрім диплому та пам’ятної медалі, кожен з 14 лауреатів отримав по 10 тис. грн., а десять стипендіатів були удостоєні довічної щомісячної стипендії в розмірі 200 грн.).
Виробниче об’єднання «Новокраматорський машинобудівний завод» (НКМЗ), що в Донецькій області, — лідер вітчизняної та світової індустрії. НКМЗ — це школа інтелектуалів та державних діячів. НКМЗ — це талант менеджера й непохитна воля його генерального директора, Героя України, кандидата економічних наук Георгія Скудара. «Цю нагороду я повезу на завод і покажу людям — це також і їхня нагорода. Нагорода тим, хто не зламався за ці роки, хто бореться за гідність нашої країни, хто стоїть на ногах…» — сказав для «Дня» Георгій Скудар.
— Шановний пане директоре, наскільки мені відомо, «колеса» Ви не вигадували, виробництва глобально не перепрофільовували, ні на яку екзотику не спокушалися. За рахунок чого ж зроблено ривок?
— 17-тисячний колектив Новокраматорського машинобудівного заводу, який я очолюю, сьогодні дійсно є лідером важкого машинобудування України. Ми традиційно займаємося виробництвом продукції для металургійної та гірничодобувної промисловості, а також підйомно-транспортної техніки, прокатних станів, пресового обладнання, крокуючих та роторних екскаваторів. Одним словом, як і раніше, забезпечуємо галузі, де добувається сировина, плавиться метал тощо. Звісно, був і в нас період спаду — після розвалу СРСР. Нашого обладнання ніхто не купував. Тотальне зменшення обсягів виробництва призвело до того, що потенційні замовники легко впорувалися з роботами на старій техніці та устаткуванні, не дбаючи про оновлення. Було важко. Ми на собі відчули всі складнощі ринкових реформ, які часто проводилися нерозумно, нелогічно, відтак завдали колосальних збитків майже кожній країні пост-радянського простору. Перше, з чого ми почали, це зондування ринку. Управління в ринкових умовах — цьому ніхто не вчив, цього ніхто не знав, цього ніхто не вмів. Ніхто не розумів, що таке маркетинг, дослідження ринків, конкурентна перевага. Потрібні були нові люди, нові підходи.
— Розпочали з кадрів?
— Ми й досі приймаємо на роботу щороку в середньому 100 інженерів. Не кажучи вже про людей із середньою спеціальною освітою, простих робітників. Однак, набрати фахівців — ще не все. По-перше, їх не так багато. Крім того, їх слід вивчити, я б сказав, виховати. По-друге, створити відповідну систему, умови для виявлення їхньої ініціативи, творчості. Навіть прибиральниця має бути, як то кажуть, з новим підходом, — дбати про чистоту, акуратність, затишок, щоб уже з вестибуля люди відчували, що вони заходять не кудись там, а саме на Новокраматорський машбуд. У повній мірі це стосується й роботи конструкторів, сталеварів, енергетиків — усіх. До речі, торік ми збільшили виробництво (порівняно з 1998 роком) на 26%, а споживання електроенергії та енергоресурсів за цей же період зменшили на 10%. Ці скупі цифри характеризують роботу, зокрема, наших енергетиків, красномовніше за будь-які слова. Авжеж, такі метаморфози не відбуваються спонтанно. Тут був потужно задіяний такий фактор як мислення людей, їх інтелект, який, я переконаний, має бути присутній у виробничій діяльності кожного співробітника — від, повторюю, прибиральниці до головного конструктора.
— Ваше підприємство часто називають експортним. Виходить, Ви більше дбаєте про закордонного замовника, аніж про вітчизняного?
— Ще 1993 року ми поставили собі за мету — створити експортно зорієнтований завод. Не з точки зору — продавати продукцію винятково на експорт, а з точки зору, щоб вона відповідала світовому рівню. Нам дуже кортіло стати рівними серед кращих. І вже 1994 року ми першими в Україні отримали посвідчення відповідності міжнародним стандартам. Невдовзі нам було вручено сертифікат №1 і Золотий знак кращого постачальника продукції для Росії. Шлях до визнання ми пройшли відносно швидко, але непросто. Слід було вчитися самим і вчити людей працювати без помилок: конструктор повинен був створювати безпомилкові креслення, технолог — вибирати найоптимальнішу та найекономнішу технологію, робітник — виготовляти продукцію з найменшими затратами та мінімальною трудоємкістю. Таким чином ми стали постачати конкурентний товар на ринки. У тому числі — й міжнародні. Сьогодні 70% продукції НКМЗ йде на експорт. Лише в цьому році ми поставили унікальну техніку в США, торік працювали з Німеччиною, Австрією, Індією, Пакистаном, Єгиптом. Хоча, приїхавши на запрошення Фонду інтелектуальної співпраці «Україна — ХХI століття» та особисто пана Богдана Губського до Києва і спілкуючись із колегами, я переконуюся, що наше обладнання дуже потрібне і «Азовсталі», і «Криворіжсталі», і «Запоріжсталі». Ці підприємства також піднімаються на повен зріст, і я певен — невдовзі «вітчизняну частку» в загальних обсягах виробництва нашого заводу доведеться різко збільшувати.
— Сьогодні прийнято оцінювати результати роботи того чи іншого колективу ще й за тим, яку зарплату отримують його працівники…
— Остання новина: техніка, яку ми виготовляємо для шахтарів-прохідників, нещодавно визнана спеціалістами найдосконалішою в СНД — за всіма параметрами. Бути рівними серед кращих — цю планку ми намагаємося не занижувати. Зрештою, приїздіть до нас, і ви побачите сучасне машинобудівне підприємство. Не віртуальне — а живе, діюче. Щодо заробітної плати. Вона досить висока, як на 17-тисячний колектив. Працівники заводу в середньому за місяць отримують по 700 грн. Наступного року плануємо збільшити зарплату до 1000 грн. Ось і оцінюйте!
