Рівень безробіття в Голландії недавно знизився до 3% — цифра, про яку ще не чули в Європі з часів нафтової кризи 70-х. Проте донедавна кількість безробітних у цій країні становила більше як 10%. Чи вдалося голландцям винайти «четвертий спосіб» для поліпшення економічних показників і чи є в них чим поділитися зі свого досвіду з іншими європейськими країнами?
Для деяких аналітиків у Європі економічні показники Голландії настільки дивовижні, що вони вважають це результатом ефекту «каламутної води та дзеркал» або якогось статистичного трюку. На прикладі тих, котрі сумнівалися в реаліях, які створювали «форпост» економічного зростання Америки п’ять років тому, можна твердити, що така думка помилкова. У Голландії спостерігається не тільки зниження рівня безробіття; частка залучення всього населення на ринку праці так само стрімко зростає. По правді кажучи, кількість працівників, що відносяться до визначеної державою категорії тимчасово непрацездатних та інвалідів (на сьогодні 12%), як і раніше, велика. Однак ця пропорція сьогодні набагато менша за ту, що фігурувала у 80-х. Отож нібито більший відсоток безробіття не маскується медичними довідками.
Інші скептично налаштовані оглядачі твердять, що те, що відбувається в Голландії, прямо залежить від короткого робочого тижня. Середня тривалість робочого тижня в країні (включаючи частково зайнятих) — 27 годин — на відміну від 29 годин у Франції. Прихильники ідеї короткого тижня — як шляху до стовідсоткової зайнятості — часто наводять приклад Голландії, аргументуючи на користь такої системи. Для тих, котрі виступають проти короткого тижня, створення місць за рахунок скорочення робочих годин, це помилковий підхід до проблеми; для них це груба заміна робочого часу збільшенням кількості кадрів.
У Голландії зареєстровано істотне зростання кількості працівників неповної ставки, але ця тенденція проявилася в основному за рахунок збільшення частки жіночої праці. Таким чином, аспект неповної ставки не пояснює низького рівня безробіття.
Що ж є секретом такого вдалого розв’язання проблеми безробіття в Голландії? Це легко можна пояснити. З початку 80-х зростання заробітних плат було меншим, аніж дозволяв технологічний прогрес. Прибутки компаній зростали, що заохотило інвестиції і створення нових робочих місць. Класичний механізм, який спрацював безвідмовно.
Делікатніше питання — визначення чинників, які були основою для прийняття концепції «стриманих зарплат». Я виокремлюю два основних із них: це реформа системи страхування безробітних і структура співпраці інстанцій соціальної сфери.
У Голландії набув чинності закон, який зв’язав компенсацію через незайнятість зі стимуляцією пошуку робочого місця. Відмова безробітного од «відповідної» роботи означає закінчення видачі йому державної допомоги. Чим довше індивідуум залишається незайнятим, тим ширше розсовуються рамки визначення «відповідної» для нього роботи. На практиці це діє так: безробітний зобов’язаний прийняти «допустиму» пропозицію роботодавця в перші 6 місяців незайнятості і зобов’язаний прийняти будь-яку пропозицію після закінчення 18 місяців, які компенсуються. Невиконання останньої умови спричиняє надалі відмову від виплати йому допомоги через безробіття.
Голландці невпинно ведуть мову про співробітництво в соціальній сфері, але вони мають рацію. Адже в основі «голландського дива» лежить Вассенаарська угода (яка на сьогодні вже стала квазіміфологічною), підписана 1982 року між роботодавцями, спілками та урядом. Тоді для всіх було зрозуміло, що економіка Голландії в поганому стані. Вассенаарська угода була керівництвом до дії. «Заборона» зарплат майстерно замінила заходи, спрямовані на пом’якшення негативних наслідків безробіття — субсидування тих, котрі пішли на «ранню» пенсію, скорочення робочого тижня. В основному, цієї стратегії голландці відтоді і дотримувалися.
Досвід Голландії містить у собі важливі уроки для всієї Європи. На сьогодні економічні умови в Західній Європі досить гарні, в деяких місцях навіть більш ніж гарні, і вони поліпшуються в країнах Східної Європи, що готуються до вступу в ЄС. Однак європейську економіку можна назвати традиційною «мішенню» для рецесій. За таких рецесій хворобливе перевлаштування є необхідністю. Без механізму співпраці в соціальній сфері які завгодно перевлаштування, як результат будь-якої рецесії, скоріше призведуть до підвищення рівня безробіття. За наявності надійного механізму існує шанс уникнути негативних наслідків на ринку праці. Саме тепер, в умовах сприятливої економічної ситуації, і має бути розглянуто і розроблено структуру співпраці в соціальній сфері.
