Прокинутися колись вранці знаменитим — не така велика радість,
як може видатися. Принаймні, від тебе можуть почати вимагати постійної
відповідності тому героєві, якого ти колись так успішно зіграв. Петербурзький
художник Сергій «Африка» Бугаєв запам’ятався тоді ще радянським кіноглядачам
як хлопчик Банана н з гучного фільму «Асса» Сергія Соловйова і в якійсь
мірі став бранцем образу; принаймні, багато хто його саме так і сприймає.
Однак для діяльної натури цього молодика кінематограф — лише епізод, причому
не найзначніший. Доля була милостивою до нього і зводила з нерядовими особисто
стями. Будучи близьким другом великого й трагічно рано померлого композитора
Сергія Курьохіна, він брав участь практично в усіх його найшаленіших і
найпрославленіших починах, у тому числі й у легендарній «Поп-механіці».
Залученість до радянського року початку 1980-х вписала Африку окремим рядком
до історії таких прославлених команд, як «Акваріум», «Кіно», «Звуки Му».
Відому ленінградську арт- групу «Нові художники» також важко собі уявити
без нього. Знаменитості й грандіозні культурні проекти перевиповнюють його
життєвий пейзаж. Знайомство з живим класиком — композитором Джоном Кейджем,
розробка дизайну костюмів до балету Мерса Каннігема, стажування в Школі
пластичних мистецтв у Парижі, участь у 48-й Венеціанській бієнале, виставки
в США, Нідерландах, Австрії, Фінляндії, редагування часопису з питань сучасного
мистецтва, філософії та психіатрії «Кабінет», членство в Кримській асоціації
психологів, психіатрів і психотерапевтів, робота в Держдумі — зайнятість
такого масштабу не може не вражати. Здається, що ця невтомна гіперактивність
якраз і є головним твором митця Бугаєва. Сам Африка з його незліченними
проектами — свого роду яскрава латка на старому дранті пострадянського
занепаду. Тому і поговорити з Аф… пробачте, Бугаєвим — це також, до певної
міри, намалювати картину. Тим більше що й антураж розмови само собою був
мальовничим: серед равелинів Петропавлівської фортеці, поряд з чудним,
схожим на допотопний НЛО, трикутним металевим павільйоном, ми сиділи на
двох старовинних, зроблених на селі стільцях, серед величезної кількості
тополиного пуху.
— Чим зараз зайнята твоя голова?
— Мій новий проект пов’язаний з браком у Петербурзі сучасної
музейної архітектури, необхідністю в інтер’єрному оточенні саме сучасного
мистецтва. Результатом буде «Музей еволюції» — пересувний павільйон для
поетичних вечорів, невеликих кінофестивалів, експозицій. Це незалежний
простір, котрий нікому не підкоряється.
— Твоя перша виставка в цьому музеї побудована на автентичному
сільському начинні, меблях, одязі. З чим пов’язаний такий інтерес до етнографії?
— Ми тут перебуваємо завдяки добрим стосункам із сусідами
— Музеєм космонавтики. Це зручний контекст. Бо і ракети, і ці архаїчні
речі зроблено одним і тим же народом, на тій же території. Це ще одне свідчення
того, що цивілізації, котрі будь-коли існували на Землі, продовжують існувати
і далі, нові культури з’являються на тлі старих. Тому наша група приділяє
багато уваги техногенезу та еволюції техніки. Шлях, пророблений технікою
від кам’яної сокири до комп’ютера, досить довгий, але набагато коротший
за еволюцію біологічних організмів від найпростіших до людини, і не менш
змістовний. Ось нещодавно Каспаров програв комп’ютерові в шахи. Перша ЕОМ
зібрана лише півсторіччя тому, а машина вже перемагає свого творця в найскладнішій
грі. На наших очах розвивається нова цивілізація, поступово відокремлюючись
від людської. Це добре видно на ракетних двигунах, — нескінченні рурочки,
схожі на кровоносні судини… Я сприймаю їх з не меншим естетичним захопленням,
ніж картини Леонардо да Вінчі. Культура насправді є складною і потворною
картиною: мистецтво з одного боку, наука — з іншого. Але чи є математики
такими ж представниками культури, як митці? Ми про них чуємо в останню
чергу! Зараз відбувається науковизація культури, виведення її з доартикуляційного
стану, коли хмитець говорив своїми творами. Наприкінці ХХ сторіччя замало,
щоб людина просто виставила твір, ще й хочеться, щоб вона розповіла історію
мистецтва, цивілізації, тоді її твір сприймається повноцінно. У зіставленні
цих двох виставок виникає культурна гармонія.
— Чи твоя співпраця з медиками, психіатрами — з цього
ж ряду?
— Тісний творчий контакт у нас із фахівцями з Інституту
космобіологічних проблем у Дніпропетровську. Декілька моїх попередніх акцій
зроблено в співпраці з Кримською асоціацією психіатрії. Останні дві інсталяції,
які я показував на Венеціанській бієнале, також створено в Криму. Це відеороботи,
пов’язані з використанням електросудомної терапії для запису та стирання
інформації в людській пам’яті. Точних відповідей тут немає, тому йдеться
про умоглядні речі, що й є пріоритетом мистецтва. Зараз готується проект,
присвячений Сергієві Панкеєву, котрий є всесвітньо відомим як чоловік-вовк.
Знаний він був чоловік, улюблений пацієнт Зигмунда Фрейда, мешкав в Одесі
та Києві. Психоаналіз для мистецтва ХХ сторіччя є найважливішим елементом.
— Наскільки я знаю, ти ще й політично заангажована людина.
— Я працюю помічником депутата від фракції «Яблоко» Юрія
Щекочихіна, котрий є заступником голови Комітету з безпеки Держдуми Росії.
Політична робота дає можливість активно брати участь у тих процесах, які
відбуваються в країні й у світі. Адже ніхто не репрезентує інтереси людей
культури, доводиться самим пробивати собі дорогу. Це стосується й сфери
мистецтва. Метафізика влади завжди була в полі зору моїх інтересів і наших
спільних занять з Сергієм Курьохіним. Раніше я грав з Віктором Цоєм у гурті
«Кіно», й він також не був позбавлений політичної складової частини. Це
риса нашого покоління. Враховуючи, що людей, яких я назвав, вже немає серед
живих, я виконую місію, яку на мене покладено в тому числі й ними. Це почесна
місія, і я ставлюся до неї дуже серйозно.
— Ти займаєшся багатьма справами відразу, але ж є думка,
що, щоб чогось досягнути, треба сконцентруватися на одному…
— Наведу простий приклад. Ви навчилися водити автомобіль,
і вам хтось говорить, що ви повинні водити лише «Жигулі», а в інші машини
ні в якому разі не сідати. Товариство митців — це досить клаустрофобічна
ситуація. Зрозуміло, що коли довбати в одну точку , то до 80- ти років
можна отримати необхідний результат. Особисто мені така правильність і
вивіреність не пасує. Хоча до людей, які займаються такого роду кар’єрним
розрахунком, ставлюся нормально. Це їх особиста справа.
— Але що ж тоді таке бути митцем?
— Я не асоціюю себе з митцем як таким і ним не є. Я, скорше,
діяч культури. У мене тут немає комплексів. Ось вийшла в німецькому часописі
«Мистецтво» стаття з висновком, що Африка — поганий митець. Я намагаюся
цей імідж поганого митця закріпити, готую в Москві «Другу виставку Незнайка».
Пам’ятаєш, Незнайко намалював картину, і на нього всі дико образилися,
що він їх неправильно намалював. Я також хочу намалювати політичне керівництво
країни й відомих людей у стилі Незнайка. Якщо ви сьогодні спробуєте отримати
від критиків Німеччини звання поганого митця — це буде дуже складно. А
мені пощастило! Я саме поганий митець, який ніколи ніде не вчився і цим
пишається.
— Чи продовжуєш ти ставити питання про легалізацію легких
наркотиків?
— Мене особисто цікавить легалізація марихуани. Я цим питанням
займаюся, але найбільшим внеском є те, що нам вдалося провести передачу
на НТБ, залучити туди відповідальних функціонерів, торкнутися ряду проблем,
що є принципово важливими для початку діалогу на цю тему. Якби вдалося
провести поділ на сильнодіючі та слабкі наркотики, це вже було б перемогою.
А держава не спроможна ухвалити закони про те, що це абсолютно різні речі.
Вживання таких сильнодіючих наркотиків, як героїн, взагалі не лікується.
Цю різницю треба співвідносити і з впливом спиртного. Ми живемо в країні,
яка еволюціонує під впливом певних препаратів до повного отупіння народу
та його деградації. Я сам не вживаю алкоголю і викладаю позицію багатьох
росіян, особливо жінок і дітей. У мене особисто тато дуже страждав алкоголізмом,
я знаю небезпеку цієї проблеми, і сказати, що сьогодні щось змінюється
в кращий бік, не можна. Лобізмові людей, які щомісяця на мільярди доларів
продають спиртне, неможливо що-небудь протиставити. У них є представники
не лише в парламенті, але і в уряді та у правоохоронних органах. Природно,
будь-який голос за легалізацію конопель натрапить на колосальну протидію.
Я з цією проблемою знайомий тісно й ніжно внаслідок того, що ми кожні 3-4
місяці здійснюємо поїздки до психіатричних лікарень й бачимо людей, хворих
на алкоголізм і наркоманію. Знайти серед них людину, яка б постраждала
від куріння конопель, неможливо. Ось у Голландії все дозволено, а зростає
не злочинність, а туризм.
— Але в Голландії панують благополуччя і законослухняність.
Натомість у Росії легалізація може прийняти потворних форм, що звичайно
й відбувається з будь-яким почином.
— Тому я займаюся політикою — не хотілося б розв’язання
цих питань залишати людям, які ставляться до хабара як до нормального явища.
— А чи є зараз необхідність шокувати публіку, роблячи
екстравагантні жести?
— Це єдина можливість для індивідів якимось чином боротися
з маніпуляцією суспільною свідомістю. У законсервованій структурі, що контролюється
ЗМІ, потрібні люди, які беруть на себе відповідальність за вчинок. Я вважаю,
що це єдиний порятунок тоталітарних суспільств нового типу, що абсолютно
не усвідомлюють свого колективного мислення.
— Наскільки сформував тебе Петербург? Чи міг ти «відбутися»
в іншому місці?
— Я ж родом з Новоросійська, сюди приїхав у 15 років, деякий
час жив у Москві, в Нью-Йорку. Але як особистість, я на якійсь стадії формувався
в Петербурзі, тут я зустрів Сергія Курьохіна, Бориса Гребенщикова та всіх
тих людей, які зіграли ключову роль у моєму житті. Це місто, завдяки величезній
кількості музеїв та інститутів, дає можливість вивчати історію цивілізації,
взаємодіяти з ученими.
— Запитання останнє і абсолютно дитяче: якою є твоя
найбільша мрія?
— Мене хвилюють зовнішні потрясіння, котрі можуть перервати
нормальну роботу мистецтва. Мрію, щоб до влади прийшли прогресивні у традиційному
значенні люди, які цю ситуацію розвели б, і тоді все було б добре. Мабуть,
не дуже оптимістично сказано...
