Читацький відгук на надрукований у «Дні» №112 матеріал Михайла Аксанюка «Від «мовного питання» — до «Російської автономії».
Діяльність «Русі» і подібних їй організацій реакційна, оскільки суперечить національним інтересам як України, так і Росії.
Ідеологічна суть «Русі», як і антиукраїнська діяльність окремих політиків і ЗМІ Росії, заснована на ідеї вищості росіян над українцями та іншими народами Росії, тому вони не визнають для них рівних прав. Вони протидіють вивченню української мови в Україні, не кажучи про Росію, де офіційно проживає 4,5 млн. українців, які позбавлені своїх національних прав. А в демократичній Франції для 3,5 тис. бретонців існують телепередачі бретонською мовою.
Під прапором «захисту російської мови» руйнується духовна близькість росіян та українців, прищеплюється ненависть один до одного. Хоча російська мова в Україні не ущемляється.
Діячі «Русі» замовчують справжню причину, що загрожує російській мові, яка турбує російських демографів понад 40 років. А саме — вимирання носіїв цієї мови — росіян.
Якщо через 40 років усі росіяни зможуть поміститися у Московській і Володимирській областях чи будуть асимільовані по всій Росії, то який сенс у діяльності «Русі» і подібних організацій? А такий розвиток подій не виключали російські демографи ще у СРСР, аналізуючи переписи населення.
Боротьбу за національні права неросійських народів Росії спровокували рухи на кшталт «Русі». Народи Росії міркують так: якщо росіяни в Україні вимагають для себе більших культурних прав, ніж мають українці, то чому неросійські народи Росії не мають права на свої національні школи, вузи, ЗМІ, театри? Де логіка і справедливість?
З іншого боку, загострення «Руссю» національного питання підіймає національну самосвідомість українців, викриває імперську суть таких організацій, підштовхнуло ОБСЄ до перевірки дотримання в Росії етнічних прав народів. Робота «Русі» контрпродуктивна, вона нічого позитивного не дала і дати не може.
