Міністерством праці та соціальної політики України і Держкомстатом України опубліковано дані щодо зайнятості населення згiдно з дослідженнями, проведеними 1999 року (щоквартально кількість опитаних становила 49 тисяч осіб у віці 15—70 років). Окрім чисельних характеристик, ці дані, на думку експертів, переконливо характеризують домінуючі тенденції розвитку ринку праці, а відтак і всієї економіки в нашій державі протягом останніх років.
Отже, в цілому кількість активного населення за чотири обстежені періоди (березень — осінь 1999 року) становила 22,7 млн. осіб, або 62,3% од загальної кількості населення віком 15—70 років. Із зазначеної категорії населення 20 млн. становили особи, зайняті економічною діяльністю, та 2,7 млн. — безробітні. Динаміку ринку праці 1999 року характеризують такі дані:
— Найбільшу кількість економічно активного населення у віці 15—70 років було зафіксовано у вересні, коли цей показник становив 23 млн. осіб. Це зумовлено збільшенням обсягів зайнятості населення видами економічної діяльності із сезонною специфікою виробництва.
—1999 року серед кожних 100 зайнятих респондентів 71 становили наймані працівники, 20 — члени колективних підприємств, 7 — самозайняті, 1 — безкоштовно працюючий член сім’ї та 1 роботодавець.
Як повідомила «Дню» завідувач відділу досліджень розвитку людини ради з питань вивчення виробничих сил НАНУ, доктор економічних наук Елла ЛIБАНОВА , останній показник (за кількістю роботодавців, тобто власників підприємств. — Авт. ) є, «в принципі, ненормальним» для повнокровної економіки. У той же час точність цієї цифри, стверджує фахівець, викликає обгрунтовані сумніви. Це пояснюється тим, що велика кількість підприємців намагається уникнути зiзнання в наявності власності, побоюючись заявляти про джерела доходів. Загалом цей факт свідчить про те, що, практично, в країні немає опори стабільності — «середнього класу», формуванню якого нічого не дала «паперова приватизація».
За інформацією Держкомстату, минулого року серед зайнятих українців майже кожен четвертий працював у промисловості, кожен п’ятий — у сільському господарстві, кожен шостий — в освіті та охороні здоров’я та кожен десятий — в оптовій або роздрібній торгівлі. Узагалі, кількість зайнятих у соціальній сфері, за словами Е. Лібанової, є «несумірно великою» згідно зі стандартами розвинених країн. За радянських часів, наприклад в Україні, готувалися кадри майже для всієї системи охорони здоров’я СРСР, і після здобуття незалежності не було закрито жодного навчального закладу за цією спеціалізацією. Це сприяє складності післявузівського працевлаштування молоді в цій галузі (в цілому молоді люди віком 15 — 24 років становлять майже третину всіх безробітних громадян). Крім того, екстенсивний метод організації праці в соціальній сфері та велика кількість зайнятого в цій же сфері чиновництва призводить до того, що мізерні бюджетні кошти цілком ідуть у фонд зарплатні, не дозволяючи провести хоч якусь структурну перебудову відповідних галузей.
Україна є однією з небагатьох країн, де рівень безробіття серед жінок нижчий, як серед чоловіків, — за методологією Міжнародної організації праці, 11,5% та 12,2% щодо економічно активного населення відповідно. Це пояснюється, по-перше, досить високим рівнем освіти українських жінок, а по-друге, частішою порівняно із чоловіками згодою безробітних жінок працювати на найменш престижній роботі.
Загальна кількість незайнятих громадян у віці 15—70 років 1999 року становила 16,5 млн. осіб, або 45,1% од усієї кількості населення зазначеного віку. Серед цієї категорії громадян 2,7 млн. осіб активно шукали роботу або намагались організувати власну справу. Рівень безробіття серед економічно активного населення у віці 15—70 років, за методологією МОП, становив 11,9%, а серед осіб працездатного віку — 12,5%. При цьому кількість безробітних громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, на кінець 1999 року становила 1,2 млн. осіб, або 5,5% од економічно активного населення працездатного віку. За матеріалами обстеження, показники безробіття більш ніж удвічі були вищими та становили відповідно 2,8 млн., або 13%. Причина розбіжності полягає в тому, що, по-перше, чимало безробітних де-факто не стають на облік у державній службі зайнятості, маючи найменший рівень допомоги через безробіття (25 грн.). Ті ж, котрі бажають відкрити власну справу, донедавна взагалі не зверталися до служби зайнятості, яка такими питаннями до цього року взагалі не займалася.
Матеріали вибіркових обстежень, як і дані державної служби зайнятості населення, свідчать про застійний характер безробіття в Україні. Згідно з інформацією, яку повідомили безробітні громадяни 1999 року, середня тривалість пошуку ними роботи становила 9 місяців, а тривалість їхньої незайнятості була вдвічі більшою (18 місяців). При цьому 56,3% безробітних не мали роботи понад один рік. Промовистою є кількість незайнятих громадян у віці 15—70 років, які припинили пошуки роботи, тому що втратили надію її знайти. 1999 року вона становила 548,3 тис. осіб, або 2,4% од економічно активного населення зазначеного віку. Останній момент, на думку Е. Лібанової, є найхарактернішим, котрий свідчить про глибоку системну кризу вітчизняної економіки. Для подолання її необхідні дійсно глибокі реформи та структурна перебудова більшості галузей народного господарства. «Спочатку це призведе до різкого зростання безробіття, — сказала «Дню» доктор Лібанова, — але тільки тоді з’явиться реальна перспектива поліпшення становища».
ДО РЕЧI
Безробітні, за методологією МОП, — незайняті особи у віці 15-70 років, які впродовж місяця, що передував обстеженню, шукали роботу або намагались організувати власну справу та були готові розпочати її протягом двох найближчих тижнів, або знайшли роботу і чекали відповіді. Офіційна статистика в Україні має дещо інший погляд на безробіття: безробітні — незайняті працездатні особи працездатного віку, які перебували на обліку в державній службі зайнятості та мали статус безробітного.
