Наша справа права... перемога буде за нами... Що не кажи,
а сталінська риторика має могутній пафосний потенціал і для цитування з
будь-якого приводу пасує майже ідеально. Хоча Віталій Малахов, схильний
до повноти і грандіозних починів головреж Київського театру на Подолі,
й не Сталін, щось саме від вождя в ньому є. Принаймні реалізовувати одну
утопію він розпочав і веде будівництво світлого художнього майбутнього
в Києві повним ходом. Власне, сентенція Батька народів Малахову дуже личить,
бо свою справу він вершить з прицілом на майбутнє й усі битви поки що виграє.
А справа, треба сказати, клопітна — театральний фестиваль.
Малахов не втомлюється нагадувати, що «Київ Травневий»
— насамперед фестиваль для широкої публіки, не обмежений рамками однієї
концепції — чи то авангард чи то традиція, вуличний театр чи специфічні
види перформенсів. Тут все репрезентоване потроху. Ось уже другий рік «Київ
Травневий» дає вельми непогану, ємнісну картину найбільш актуальних сценічних
течій у світі. У результаті і причепливий театрал, і перехожий, занесений
до зали святковим прибоєм Дня міста, в рівній мірі залишаються задоволені.
Особливістю нинішнього «Києва Травневого» було значне розширення
зони його впливу. У його орбіту на правах фринжу (тобто додаткових програм)
увійшли представницькі фестивалі, такі як камерна «Київська парсуна- 2000»
та фестиваль лялькових театрів «Казки про головне». У географічному плані
торжествує така модна нині глобалізація. Заздалегідь заявлялися театри
мало не з усіх континентів, але навіть і ті, що приїхали, перетворили програму
на строкатий і контрастний килим. Переважали східні ритми й орнаменти.
Протягом двох травневих тижнів наші театрали подивилися традиційні театри,
що представляли найбільш значні азіатські культури. Несподіванкою був просто
феноменальний глядацький успіх цих театрів. Статичне орієнтальне дійство
завдяки точності та професіоналізмові виконання, продуманій красі всіх
складових захоплювало зал анітрохи не менше, аніж найдинамічніші пошуки
європейців. Справжні овації прозвучали на адресу медитативно-ритуального
корейського театру «Е-Га». Китайський театр з Тайваню «Хань Тхан Юефу»
за підсумками опиту серед глядачів визнаний кращим на фестивалі. А успіх
танцюристок з індійської трупи «Ганеша Натілая» був цілком прогнозованим.
Зачарували всіх і дуже веселі дами-клоунеси «Гонінбояші» з Японії. На тлі
цього розкошу несподівано блідо виглядало багато авангардних досліджень,
що привезено з іншого кінця світу. Наприклад, архітитулований італійський
театр «Вашелло» продемонстрував чеховську «Чайку» в стилістиці, що стосується,
як мінімум, минулого десятиріччя, а московський Театр на Перовській «ушанував»
Гоголя вбогою постановкою «Одруження». Проте глядач, вдячний вже за саму
можливість оцінити різні театри, стилі та імена, поставився й до цих спектаклів
досить прихильно.
Репутацію Заходу майстерно підтримала варшавська «Академія
руху» — дійсно неординарний авангардний театр, котрий весь час перебуває
в пошуці. Обидва їх спектаклі, як сценічна «Пісенька», так і вуличні «Духовні
бенкети», одночасно приголомшили й захопили публіку. Поєднання іронії з
надто незвичайними способами вираження зробили роботи Академії руху такими,
що добре запам’ятовуються. А ось один із спектаклів з додаткової програми,
на цей раз чисто київський, був незвичайний насамперед поєднанням п’єси
та способу її інсценування. Просто режисер Михайло Яремчук здійснив постановку
такого складного тексту, як «Вишневий сад» Чехова, в Київському театрі
маріонеток. Підсумком стала дуже мила, витончена гра з п’єсою, в якій на
рівних беруть участь і ляльки, і люди. Ще одна інтерпретація Чехова вже
зовсім була зануреною в стихію експериментів. Амстердамський камерний театр,
заснований вихідцем із Росії, створив досить дивний коктейль із Беккета
і різних п’єс Антона Павловича. Так чи інакше, новаторство на «Києві травневому»
було репрезентоване в усіх можливих і часто вельми пристойних варіантах.
Ще одна територія зростання «Києва Травневого» — зустріч
і зіткнення жанрів. Цю лінію Малахов вважає найважливішою, плануючи вже
з наступного сезону перетворити «Київ Травневий» на фестиваль мистецтв.
Перші кроки виглядають переконливо. Виступ у рамках фестивальної програми
культового рок-музиканта й актора Петра Мамонова доволі сильно збентежив
традиціоналістів, але залучив молодь, яка звичайно поріг театру не переступає.
Успіх супроводив і сучасний італійський балет «Ді Тоскано» зі спектаклем
«Середземномор’я». А акорд на завершення й поготів був блискучий — дві
концертні групи з Чикаго, джазовий і блюзовий ансамблі, дали такого джазу
та блюзу, що навіть у чималенькій галереї «Лавра», здавалося, мало місця
для акторів, котрі розтанцювалися, режисерів, критиків і просто людей.
Поки що, свої обіцянки Малахов виконує. Його фестиваль
для глядачів і цікавий, і пізнавальний. Очевидно і прагнення батька-фундатора
надати «Києву Травневому» всі риси великого, за західним форматом масштабного,
арт- форуму. Що ж — не вірити цьому прагненню немає підстав. Можна не довіряти
лише хіба що тому, що відбувається навколо, поза коном — дуже вже ж це
все не театральне...
