Криворізьке приватне підприємство «Видавничий дім» випустило в люди книжку Віктора Гриценка «Криворізька хрестоматія / уроки літератури рідного краю». З огляду на те, що за 225-річну історію Кривого Рогу «це перша спроба систематизованого огляду історії літератури гірничого краю», є привід порадіти за місто й висловити подяку всім, хто був причетним до реалізації цього проекту. Одначе навіть побіжне ознайомлення зацікавленого читача з новодруком спроможне викликати подив, чи навіть роздратування.
По-перше, виникає стійка переконаність, що «Хрестоматія» готувалася в авральному режимі, а звідси — її концептуальна розхристаність, що балансує на межі цілковитої відсутності почуття міри та смаку. Перед тим, як братися за таку відповідальну справу, автор, вочевидь, не обтяжував себе клопотом із визначенням того, що він мав на меті написати: хрестоматію чи таки уроки літератури рідного краю? Якщо хрестоматію, то для неї цілком би вистачило вміщеної передмови відомого письменника, краєзнавця і редактора часопису «Кур’єр Кривбасу» Григорія Гусейнова (до речі, грунтовної й насправді дуже цікавої) та власне творів криворізьких авторів, які на те об’єктивно заслуговують. Якщо ж уроки літератури, то невже за них мають правити недолугі авторські рефлексії та різножанрові матеріали (газетні замітки, нариси, уривки з відгуків на окремі твори й книжки), повисмикувані звідусіль, куди тільки дотяглися руки?
По-друге, праця Віктора Гриценка не дає відповіді на вельми принципові питання: кого й за якими критеріями можна вважати криворізьким літератором, а кого — ні; з яких міркувань творчість одних майстрів слова, що тривалий час жили й творили на Криворіжжі, автор проігнорував, а творчість інших, нещодавно й випадково занесених до Кривого Рогу північним вітром з Росії подає, як місцевих? Можливо, з’ясуванню цих питань і варто б присвятити авторський вступ і в такий спосіб якщо не довести, то принаймні засвідчити власну позицію щодо поділу літераторів на криворізьких і тих, що географічно дотичні до гірничого краю.
За строкатою мозаїкою імен і творів, поданих у «Хрестоматії», виходить, що будь- який більш-менш вправний поет або прозаїк, котрий має в паспорті місцеву прописку — криворізький літератор. При цьому до уваги абсолютно не бралися такі чинники: робоча мова письменника, його духовна, культурна й тематична належність до гірницького краю. Скидається на те, що питанням «хрестоматійності» криворізьких письменників укладач також не обтяжував собі голову, цілком поклавшись на власні архіви та уподобання. Такий підхід зумовив присутність в «Хрестоматії» творів про уральську природу «сахалінського барда» Сергія Лабутіна, віршів оспівувача Москви Григорія Туренка (щоправда, в другому випадкові учням пропонуються новітні «паровози», тематично пов’язані з Криворіжжям, а не з білокам’яною) та текстів деяких інших (та про деяких інших) письменників, чия належність до краю є надто непереконливою. Заради справедливості відзначу, що всіх російськомовних поетів та прозаїків у «Хрестоматії» подано в перекладах українською, подекуди дуже вправних. Але разом з тим у збірнику чомусь не знайшлося місця, скажімо, для віршів насправді талановитого криворізького поета Михайла Пронченка, життя і творчість якого були тісно пов’язані з цим краєм.
По-третє, гідна подиву надмірність авторської саморепрезентації, яка почасти переходить у самолюбування. Повсякчас Віктор Гриценко бідкається, що його, криворізького літератора і члена Спілки письменників України, майже не знають у місті, а для виданих ним книжок не знайшлося місця навіть у центральній книгозбірні Кривого Рогу. Чи не ця «кричуща несправедливість» спонукала автора до написання «уроків» від першої особи, в яких обмаль вартісної інформації, а деякі твердження є помилковими. Наприклад, Віктор Гриценко стверджує, мовляв, телепрограму «Літературне Криворіжжя» на місцевій ТРК «Рудана» закрито, бо вона виявилася «дорогим задоволенням». Так, офіційне пояснення було саме таким. Хоча насправді її згубила професійна непридатність ведучого, також, до речі, криворізького літератора, котрий представлений у збірнику. Як кажуть в Одесі, відчуйте різницю!
Відтак маємо першу спробу систематизованого огляду історії літератури Криворіжжя, яка, щойно з’явившись, вже вимагає другої. А поки до неї дійдуть чиїсь дбайливі руки, ця «перша спроба» прислужуватиметься вчителям шкіл за навчальний посібник із курсу літератури рідного краю, а послідовникам автора — за наочний приклад того, як не можна писати посібники.