Президент Франції Жак Ширак заявив, що погоджується на проведення референдуму iз запровадження 5-річного президентського мандата. Такою була його довгоочікувана відповідь, і, як вважають французькі аналітики, іншого виходу в нього не було.
Ширак таким чином перехопив ініціативу в свого головного суперника на президентських виборах 2002-го року — прем’єр-міністра Ліонеля Жоспена, соціаліста. Президент Франції спокійно й твердо заявив у телеінтерв’ю, що, безумовно, його погляди цілком співпадають з ідеєю Жоспена — французьке політичне життя повинно модернізуватися. Але він особисто зробить усе, щоб не постраждала головна цінність — тобто досягнута останніми десятиліттями стабільність. Іншими словами, президент Ширак погоджується лише на скорочення нинішнього семирічного президентського мандата до п’яти років, і ніяких інших змін не бажає, як і належить правдивому консервативному політикові. «Франція має унікальний шанс провести сучасну й корисну реформу без ризиків», — сказав Ширак французькому глядачеві, додавши, що він особисто — за референдум, оскільки краще за все спитати самих французів, що вони з цього приводу думають.
Вважається, що саме цим додав собі очків у передвиборній кампанії, яка фактично вже розпочалася. Адже багато французьких аналітиків сходилося на тому, що Жоспен так поспішав з реформою президентського мандата, аби довести, що він хоч чимось кращий за Ширака. У той же час, згідно даним опитувань, три чверті французів підтримують 5-річний президентський термін і при цьому не бажають якихось дійсно радикальних змін.
Стабільність, яку так захищає Ширак і яку здобув де Голль у нелегких баталіях, базується на чисто французькій моделі «співіснування», коли президент і голова уряду представляють різні політичні сили. Саме тому деякі з французьких коментаторів переконані, що при скороченні терміну президентського мандата та одночасному невирішенні інших інституційних питань одночасні президентські та парламентські вибори можуть призвести до паралічу влади. Можливою виглядає також трансформація влади до «британської моделі», коли голова уряду має всю фактичну повноту влади. Французьке суспільство виглядає явно неготовим до такого можливого повороту подій — проте це все лише гіпотези.
Загалом же французам не звикати ні до референдумів, ні до змін у конституції. За історію країни їх сталося вже чимало, але без жодних катастроф. Найбільш яскравий приклад — правління де Голля, який радикально змінив систему влади, власне, і встановивши «співіснування», але пішов у відставку, програвши референдум...
