...Кожного ранку мама Роми прокидалася з усвідомленням
страшного й незаперечного факту: її син, який до 3,5 років нормально ріс
і розвивався, нині важко хворий, медицина ж — безсила. Вона жила наодинці
з нещастям, розпачем і відчуттям, що порятунок десь зовсім поряд — тільки
б не запізнитись. Лише через півроку випадково психолог однієї з лікарень
Києва порадила звернутись до «Школи життя». Атмосфера тепла, щирості і
доброзичливості, знайомство з батьками та вчителями настільки вразили,
що вона не стримала сліз. «Не треба. Ми вже всі переплакали. Тепер займаємось
справою!«— заспокоїла її директор школи Марія Щибрик.
Переконані батьки, які не поспішають відмовлятися від хворих дітей
19 травня, 2000 - 00:00
Першу в Україні приватну школу сімейного типу для дітей
з діагнозом «ранній дитячий аутизм» (РДА) та іншими інтелектуальними і
психічними розладами Марія Щибрик, педагог з 14- річним досвідом роботи,
зареєструвала сім років тому ... для своєї дочки Люби. В Україні такі діти
досі вважаються «безнадійними», втраченими для державної системи освіти
і непридатними до навчання. «Як це можна стверджувати, якщо ніхто не намагався
вашу дочку вчити?»— дивувались британські фахівці, до яких Марія Василівна
звернулась по допомогу. За три місяці навчання у лондонській школі для
дітей-аутистів семирічна українська дівчинка почала вимовляти перші слова
і... усміхатись, за що й отримала «англійське» ім’я «Люба Біг Смайл» (Велика
Усмішка). На пропозицію британських друзів удочерити дівчинку, для якої
немає майбутнього в Україні, батьки не погодились. Вони вирішили самі творити
майбутнє. Адже і за кордоном такі школи спочатку організовували батьки,
а вже потім «підключалась» держава. На жаль, в нашій країні держава ініціативу
не підхопила. Щоправда, підтримали М. Щибрик закордонні благодійницькі
організації, Дарницька та міська держадміністрації, зокрема соціальна служба
для молоді. Одного разу на заклик про допомогу відгукнувся чоловік, який
передав школі мішок цукру. «Солодкий спонсор», як його назвали, з того
часу став другом та добрим ангелом для дітей.
Нині школа надає допомогу 40 дітям, серед яких, окрім аутистів
(тих, у кого порушено спілкування з зовнішнім світом), — діти з хворобами
Дауна, ДЦП, інтелектуальною недостатністю. Останні можуть сотні разів заглянути
в очі «відчужених» від світу, замкнутих в собі аутистів, і таки зустрічаються
з ними поглядами. Таке спілкування справді розкіш, бо має ще й лікувально-
психологічний ефект. Зі школярами, здебільшого індивідуально, займаються
логопеди-дефектологи, психологи, вчителі, асистенти-вихователі, фізіо-,
трудо-, ігро- та музичний терапевти, причому більшість з них — батьки вихованців
«Школи життя». Головним методом є корекційне навчання, зокрема заняття
з логоритміки під музику, що стимулює розвиток емоційної пам’яті. Багато
дітей починають співати раніше, аніж говорити. Досить ефективну дію має
функціональне читання, завдяки якому діти вчаться читати необхідні в побуті
слова.
Загалом, все життя сімейного дитячого закладу підпорядковано
основній меті — соціальній реабілітації та адаптації дітей з особливими
потребами до життя в суспільстві. Вони вчаться жити серед нас, набувають
соціальних навичок, освіту (21 вихованець після психолого- медико-педагогічної
комісії отримав право на навчання у державній системі освіти), і доводять,
що талант творчості є мало не в кожної аутичної дитини. За кордоном деякі
з таких дітей виросли в письменників, художників, науковців. В нашій країні
досі відсутня комплексна програма реабілітації, відповідна система навчання,
навіть статистика РДА. Хоча відомо, що в інших країнах вона складає від
5 до 15-20 випадків на 10 тисяч дітей. Близько 300-400 тисяч дітей страждають
від РДА у США. Аутизм за частотою посідає 4 місце після розумової відсталості,
епілепсії та церебрального паралічу. Поширеність цього відхилення має тенденцію
до зростання. Проблема набуває соціальної загостреності і є, на думку фахівця
з психовиховної терапії Тео Пеетерса, «більше, ніж коли-небудь політичною
проблемою», а отже, «чи не перебуває суспільство, що відмовляє своїм найбільш
хворим громадянам у допомозі, в постійному стані несправедливості?»
Багато батьків не в силах зректися дітей з «дивною поведінкою»
— до школи звертаються і приїздять з усіх куточків України та країн СНД.
Необхідну інформацію та консультативну допомогу їм надає шкільний методично-консультативний
центр, і подібні моделі навчання, щоправда з великими труднощами, впроваджуються
у інших регіонах. «Першопрохідці» ж прагнуть до більш ефективної, як за
кордоном, реабілітації дітей через фізичну культуру, плавання у басейні
та водні ігри, мріють про спеціальні майстерні для трудового навчання,
вітамінізоване харчування, стабільне фінансування... Нині можна лише співчувати
батькам дітей, що не навчаються, вимушених або здавати їх у інтернат, або
жити на 41грн. пенсії, які сплачує держава. Проте Марія Щибрик переконана,
що біда відступає перед вірою, головне — не здаватись, об’єднуватись, боротись
за свою дитину. Одна із «мовчазних» дівчаток за кордоном, приміром, заговорила
у 18 років і написала вірші, які неможливо читати без сліз. Вона сповнена
надій, що таке ж щастя посміхнеться Любочці.
Газета:
Рубрика:
