Процес внесення змін у Конституцію за підсумками референдуму 16 квітня повільно рухається вперед. Два відповідних законопроекти (президентський та альтернативний) вже подано на експертизу в Конституційний суд. Крім того, зі слів керівника президентської адміністрації Володимира Литвина, Леонід Кучма днями підпише указ про створення комісії для розробки документів, потрібних для створення двопалатного парламенту в Україні. Зі свого боку ряд парламентаріїв виступили з ініціативою створення спеціальної депутатської комісії для закріплення результатів референдуму в Конституції. Щоправда, на відміну від президентської комісії, парламентську навряд чи створять найближчими днями: на порядку денному ВР на найближчий тиждень цього питання немає.
Сергій КУРИКІН: «Підвищення політичної відповідальності парламенту має відбуватися разом зі збільшенням його прав»
На думку одного з ініціаторів створення депутатської комiсiї, Сергія КУРИКІНА (фракція партії зелених України), в самій Верховній Раді є сили, не зацікавлені у створенні такого органу. В інтерв’ю «Дню» С.Курикін виклав своє бачення того, яку роль мають відігравати парламент у цілому і депутатська комісія зокрема, в законодавчому закріпленні результатів референдуму.
— Той факт, що до Конституційного суду подано два законопроекти свідчить лише про те, що парламент не самоусувається від виконання своїх конституційних функцій. Тому подання проекту депутатами ВР, які спиралися на рішення референдуму, не є чимось парадоксальним. Більш того, забігаючи наперед, я можу передбачити, що буде подано ще не один проект. І по мірі того, як інші проекти набиратимуть по 150 підписів, їх також будуть вносити на розгляд і передавати в Конституційний суд. Парламент повинен приймати до розгляду всі законодавчі ініціативи, які стосуються внесення змін у Конституцію. Зрозуміло, що при цьому Верховна Рада ні в якому разі не має наміру обмежувати право законодавчої ініціативи ні Президента, ні окремих депутатів. Ухваливши минулого тижня рішення передати обидва законопроекти (президентський та альтернативний) до КС, вищий законодавчий орган підтвердив це.
Крім того, я б хотів зазначити, що Президент фактично сам «спровокував» подання альтернативного законопроекту, оскільки він у своєму законопроекті відобразив три норми, винесених на референдум. А норму, стосовну формування в Україні двопалатного парламенту, Президент (судячи з повідомлень преси) сприймає як консультативну і вважає, що вона має бути буде розглянута окремо якоюсь спеціальною комісією, що створюється по його указу. Але це не зовсім зрозуміле: визнаючи рішення референдуму як обов’язкові для виконання, ми повинні розглядати всі чотири норми. І формувати такий законопроект, який буде відображати все коло питань, що обговорюються. Тому в альтернативному проекті відображено всі чотири пункти, підтримані на референдумі.
— Ви виступили одним з ініціаторів створення спеціальної депутатської комісії, яка повинна буде працювати над внесенням змін у Конституцію. Чим було зумовлене рішення створити таку комісію і які будуть її основні функції?
— Відповідальність депутатів у процесі внесення змін у Конституцію — це дуже складний і неординарний процес, який зумовлює необхідність створення спеціальної погоджувальної депутатської комісії. Вона розглядатиме пропоновані законопроекти або приводити їх до якогось загального знаменника, чи вибирати найбільш прийнятний проект.
Є ряд істотних відмінностей між комісією, яку має намір створювати Президент, і депутатською комісією. Президентська комісія, судячи зі всього, складатиметься з представників адміністрації, Кабміну, експертів і, можливо, когось із народних депутатів. Крім того, її створюють для розгляду одного окремо взятого питання про двопалатний парламент. Що ж до парламенту, то, по-перше, комісію створюють із депутатів парламенту, представників різних фракцій (це не виключає можливості залучення з правом дорадчого голосу експертів або представників якихось інших державних структур). По-друге, депутатська комісія створюється не для розгляду окремо взятого питання, а для розгляду загалом всього проекту закону про зміни в Конституції, продиктованих результатами всеукраїнського референдуму. Депутатська комісія має прийняти і винести на голосування в парламенті той варіант, який буде результатом внутрішньопарламентського консенсусу між різними політичними силами. При цьому, певна річ, не може бути проігнорованою та воля народу, яка була викладена на референдумі. Однак це не означає, що положення, проголосовані на референдумі, не можуть бути чимось доповнені.
— Чи згодні ви з існуючою думкою, що при роботі над законопроектом про внесення змін за основу потрібно взяти президентський варіант, оскільки альтернативний законопроект передбачає введення якихось істотних доповнень до запитань, затверджених на референдумі (наприклад, додаткові повноваження парламенту)?
— Я вважаю, що якраз одним із істотних недоліків президентського законопроекту є те, що він являє собою спробу механічно вмонтувати в наявну тканину Конституції окремі, не найкраще сформульовані положення, які були винесені на референдум. Більш того, тут є маса прихованих пасток. Наприклад, якщо ми беремо запитання про депутатську недоторканність, то його, однозначно, не можна вносити в Конституцію в тому вигляді, в якому воно проголосоване. Адже якщо скасувати третю частину статті 70 Конституції (як запропоновано за результатами референдуму), то недоторканність депутатів стає абсолютною: частина перша цієї статті, яка не підлягає змінам, свідчить, що депутати користуються недоторканністю. Тоді як третя частина, яку пропонують зняти, розшифровує питання про те, на яких саме умовах ця недоторканність може бути знята. Тобто, якщо ми внесемо зміни в такому вигляді, це буде обманом народу.
З іншого боку, абсолютно справедливо вести мову про підвищення політичної відповідальності парламенту: той орган або та особа, які не виправдали покладеної на них довіри, мають бути позбавлені владних повноважень. Є різні шляхи і способи підвищення цієї відповідальності. Наприклад, якщо парламент не прийняв вчасно бюджет або не сформував більшість, то можна підвищити його політичну відповідальність шляхом надання Президенту можливості проведення дострокових парламентських виборів. Проте відповідно до правової логіки і до конституційної практики інших країн, це можливо лише в тому разі, якщо парламент формує уряд. Інакше ми потрапляємо в конституційно-правову пастку. Уявімо собі ситуацію, що уряд, сформований без участі парламенту, вносить проект державного бюджету, який не відповідає національним інтересам. Парламент, голосуючи проти такого законопроекту, фактично захищає національні інтереси. І виходить, що за це його потрібно розпустити? Це ж нонсенс!
Якщо сформований парламентом уряд подав бюджет, а парламент не зміг його прийняти, то, звичайно, це свідчить про недієздатність парламенту. І, без найменшого сумніву, такий парламент потрібно розпустити. Проте це правило не може діяти в сучасній ситуації, коли ВР повинна відповідати за дії уряду, який вона не формувала. Тому можна стверджувати: для того, щоб рухатися далі в закріпленні результатів референдуму, потрібно спочатку зняти подiбнi протиріччя.
Я вважаю (і мою позицію підтримує значна частина депутатів), що підвищення політичної відповідальності парламенту обов’язково потрібно урівноважити нормами, які розширюють можливості парламенту. В іншому випадку, внесення змін у Конституцію означатиме руйнування в Україні основ парламентаризму. Утім, парламент — це не просто законодавчий орган, а орган народного представництва.
— Які, на ваш погляд, основні шляхи, механізми і способи законодавчого закріплення в Конституції результатів референдуму?
— Було б помилковим припускати, що процедура імплементації результатів референдуму перетвориться на якийсь торг депутатів із Президентом або ж на деякий процес відстоювання депутатами якихось своїх інтересів. Я хочу підкреслити, що «депутат» — це не професія, а тимчасове доручення, яке виконують політики згідно з волею народу. На сьогодні сформовано таку ситуацію, що йдеться передусім не про наше особисте благополуччя, i не про те, щоб ми зберегли за собою свої місця. Сьогодні мова йде про те, що на нас покладається відповідальність за збереження ролі парламенту в країні як повноцінного органу народного представництва. І в цій ситуації ніякої свободи маневру в нас немає, і незалежно від позиції Президента ми повинні, як би гучно це не звучало, насамперед, орієнтуватися на довготривалі державні інтереси народу.
— Разом з тим, частина політиків вважає, що 16 квітня народ досить визначено висловився за розширення повноважень Президента і водночас — за скорочення повноважень Верховної Ради. Чи згодні ви з таким трактуванням результатів референдуму?
— Я з цим абсолютно не згодний. Народу не задавали запитання: «Чи виступаєте ви за перерозподіл владних повноважень між парламентом і Президентом на користь Президента?», «Чи згодні ви з тим, щоб Україна стала президентською республікою?» і т. ін. Якби такі запитання задавали, і на них було б отримано позитивні відповіді, то ситуація сьогодні була б іншою. Насправді ж на референдумі перед народом поставили декілька запитань, які стосуються часткових змін у Конституції, що об’єктивно може привести до перерозподілу владних повноважень. Однак оскільки народ не давав ствердної відповіді на питання, чи прагне він до такого перерозподілу повноважень, то логічним буде зрівноважити пропоновані зміни, і стабілізувати систему влади в країні. І, можливо, це поставило б крапку в дискусії про розподіл повноважень і функцій законодавчої і виконавчої влади, припинило б довготривале перетягування каната і постійної конфліктності між ними. Обмеження повноважень парламенту невиправданим збільшенням повноважень Президента може призвести до узурпації влади. Тому ми маємо зрівноважити пропоновані зміни тими нормами, які дадуть нам змогу уникнути узурпації влади, оскiльки подiбна узурпація заборонена Конституцією.
Леонід КРАВЧУК: Депутатський законопроект пропонує змінити держустрій
— Як ви ставитеся до подання в парламент альтернативних законопроектів?
— За Конституцією, група депутатів має право на законодавчу ініціативу. Тому цілком закономірно, що частина депутатів підготувала свій варіант змін до Конституції й подала його до Конституційного суду. Вирішувати остаточно, чи відповідає цей проект Конституції, має вже КС. Інша справа, що пріоритет серед цих двох законопроектів повинен мати президентський: за ним стоїть воля виборців, що була висловлена під час референдуму. А альтернативний законопроект абсолютно не грунтується на референдумі: народ не висловлював своє ставлення до проекту депутатів і не підтверджував, що хоче змінити державний устрій на парламентську республіку. Якщо депутати хочуть дізнатися, чи підтримає народ ці перетворення, нехай виносять свій проект на референдум.
— А ви вважаєте, що альтернативний проект суперечить волі виборців?
— Я так не вважаю. Я просто підкреслюю, що за президентський законопроект проголосував виборець, про що свідчать конкретні цифри. А за альтернативний — не голосував. Тому я не знаю, як поставився б народ до законопроекту, запропонованого депутатами.
— Чи можна, на ваш погляд, розробити спільний законопроект на основі як президентського, так і депутатського варіантів?
— Я не думаю, що можна знайти спільну основу між президентським і депутатським законопроектами: в альтернативному закладені зовсім інші підходи до закріплення результатів референдуму. Можна навіть сказати, що в ньому пропонується зміна держустрою — йдеться про введення в Україні парламентської республіки.
— Як відомо, фракція СДПУ(о) не підтримувала запитання про двопалатний парламент. З урахуванням цієї обставини, як ви розцінили б те, що в президентському законопроекті пропонується розглянути тільки три з чотирьох питань, які були підтримані 16 квітня?
— По-перше, питання про введення двопалатного парламенту, крім об’єднаних соціал-демократів не підтримували Рух і деякі інші партії. Але головна проблема, на мій погляд, полягає не в ставленні окремих політичних сил до питання про введення двопалатності в Україні, а в тому, як реалізувати цю норму на практиці. Зробити це — фактично означає змінити половину Конституції. Тим часом, при внесенні змін навіть в одну статтю виникає багато труднощів, тому що Конституція є єдиним «організмом», окремі частини якого тісно пов’язані між собою. І якщо вносити зміни в будь-яку частину Основного Закону, то треба прослідкувати всі статті: наскільки ці зміни узгоджуються з іншими статтями та чи не виникне після внесення змін протиріч між ними.
Тому Президент цілком логічно вирішив винести це питання на розгляд спеціальної комісії. Ця комісія повинна вирішити, чи готові ми сьогодні до того, щоб змінити Конституцію. Я припускаю, що при розгляді проблеми введення двопалатності може виникнути питання щодо принципової можливості пристосування цієї Конституції до двопалатного парламенту.
— Тобто, на ваш погляд, доцільно розглядати три питання окремо від четвертого?
— Це цілком можливо. Ймовірно, що у вересні — жовтні ми розглянемо перші два питання, в листопаді — третє, а в грудні — четверте. Головне в тому, що законодавче закріплення референдуму займе не один день. І в цьому процесі не можна діяти за принципом: «Якщо депутати прийняли запропоновані зміни — вони «добрі», а якщо не прийняли — «погані». Треба діяти дуже спокійно, виважено, намагатись шукати вихід зi складних ситуацій і суто в наявному правовому полі.