Ігор ДОБРУЦЬКИЙ, президент компанії «Роксолана» (Київ):
— Загалом для країни, звичайно, краще, коли тон задає внутрішній інвестор, — це свідчить про те, що економіка сильна і що в країні є гроші. Навпаки, якщо умови диктує зовнішній інвестор, то це свідчить про неспроможність вітчизняного інвестора підіймати економіку. На мій погляд, найкращим варіантом буде баланс між внутрішнім і зовнішнім інвестуванням, здорова конкуренція поміж ними. Сьогодні ринок поділений вибірково: наприклад, високі технології і зв’язок — це зовнішній інвестор, сфера побуту і виробництво продуктів харчування — внутрішній інвестор. Вітчизняний інвестор іще слабкий, і він може дозволити собі лише незначні інвестиції. Однак, із другого боку, значний зовнішній інвестор захоче прийти в Україну лише тоді, коли відчує, що тут створено нормальні умови для внутрішнього інвестора. Адже, насамперед, усі хочуть стабільності. Час відкинути демагогію і твердо сказати, що основним пріоритетом нині є прийняття пакету економічних законів. Тільки-но з’явиться стабільність і запрацюють підприємства, сюди негайно прийдуть західні інвестори, — це взаємопов’язані моменти.
Володимир ЧЕРНЯК, директор компанії «Scandia»:
— Перевагу на українському ринку сьогодні мають російські компанії, яким для інвестування підготовлено добрий грунт. Досить проаналізувати останні інвестиції, які робилися в Україні, щоб прийти до такого висновку. Що стосується західних інвесторів, то на їхній прихід можна розраховувати тільки в разі використання вже відпрацьованих на Заході технологій, які там більше не знаходять застосування. Найпростіше з українськими інвесторами: їм не треба навіть допомагати, — досить того, щоб вони могли нормально працювати. А ще інвесторам потрібна стабільність, їм треба знати, що буде завтра-післязавтра. Адже інвестування — це серйозний процес: якщо робити вагому інвестицію, то необхідно все розрахувати, як мінімум, на п’ять років наперед. Для економіки України зовсім не байдуже, котрий з інвесторів диктує умови гри. Зовнішній інвестор основну частину зароблених грошей, зрозуміло, забере із собою, тоді як внутрішній залишиться тут.
Володимир ЗАБОЛОТНИЙ, віце-президент Міжнародного центру приватизації, інвестицій та менеджменту:
— Коли так ставиться питання, не має значення, хто диктує правила гри, тому що будь-який диктат небажаний. Диктувати свої умови не повинен ні внутрішній, ні зовнішній інвестори. Тільки-но хтось починає диктувати свої умови, в програші опиняються всі, і передусім сам «диктатор», (красномовний приклад — ДЕУ). У ситуації, коли визначено однакові правила для всіх, виграє той, хто ефективніше працює.
Із другого боку, Україні необхідні прямі іноземні інвестиції, ми зацікавлені в тому, щоб їх було більше. Тому за однакових для всіх правил гри має існувати сприятливий режим для приходу до нас інвестицій, але вже на стадії реалізації інвестпроектів не повинно бути привілеїв.
Нинішню ситуацію з інвестуванням можна назвати аморфною: переваги немає ані в зовнішнього, ані у внутрішнього інвестора. Проте якщо враховувати політичний аспект, то гору все- таки бере вітчизняний капітал — за рахунок лобіювання своїх інтересів. Зокрема, це стосується обмежень на ввезення капіталу в країну. Особливо чітко це видно там, де відбувається приватизація великих об’єктів, важливих для України. Якраз сюди і не приходять серйозні зарубіжні фірми, значить, є опір цьому всередині країни. Утім, це вже не інвестування, а прагнення певних груп володіти, нічого при цьому не інвестуючи.
Олександр КОКОШИН, фінансовий директор СП «Марком»:
— Інвестиції — це кров економіки. Сьогодні без них Україні не обійтися. За наявності однакової кількості внутрішніх і зовнішніх інвесторів держава має віддавати пріоритет тому, хто для неї найбільше вигідний. Однак сьогодні реалії такі, що провідну роль відіграють зарубіжні інвестори. Для успішної діяльності інвестор має бути надійно захищений законодавчо, а його право диктувати свої умови якраз і полягає в тому, щоб не допустити зміни ухвалених правил гри.
