Сумну першість щодо травматизму зі смертельним наслідком стабільно тримає вугільна промисловість (другим після неї є агропромисловий комплекс). Співробітниця прес-служби Міністерства з надзвичайних ситуацій Тетяна Помазанова повідомила «Дню», що станом на 27 квітня в Україні з початку року загинуло 148 шахтарів. Цифри змінюються чи не щодня: наприклад, тільки минулого тижня видобуток вугілля оплачено життям 9 гірників. Останній трагічний випадок стався позавчора. На шахті «Известия» ДXK «Донбасантрацит» через порушення техніки безпеки загинув бригадир монтажників. За день до того на шахті «81-а київська» ДXK «Ровенькиантрацит» під час розвантаження обладнання на глибині 300 метрів електровоз роздавив шахтаря.
Серед причин того, що шахтарі гинуть у сім разів частіше, аніж працівники інших галузей народного господарства, є як специфічні для галузі, так і типові для країни загалом. На недавніх слуханнях у Верховній Раді міністр праці та соціальної політики Іван Сахань навів цифри, які вражають. Виявляється, із 216 діючих шахт 50 введено в експлуатацію... понад 100 років тому. При цьому за останні 20 років реконструкцію було проведено тільки на 8. То чи варто дивуватися, що на більшості з них можливі раптові викиди вугілля, породи і газу?
Щоправда, останнє частково пояснюється складними геологічними умовами. Саме частково, тому що в таких умовах добувають вугілля не тільки в Україні. Але ось такого ставлення до техніки безпеки треба ще пошукати, і якщо виявити при цьому наполегливість, то де-небудь в Африці, напевно, можна знайти. Адже це парадокс: вуглевидобуток провадиться в складних умовах, а фінансування охорони праці здійснюється за залишковим принципом. У результаті, повідомило агентство Інтерфакс-Україна, лише за останні три роки в галузі виявлено більше як 1,3 млн. порушень техніки безпеки. Навіть якщо взяти без вихідних, то це виходить 1187 порушень за день. По п’ять із половиною — на кожній шахті щодня. Це тільки виявлені! Якщо ті, хто готував доповідь панові Саханю, не загралися із цифрами, то вугільну промисловість у її нинішньому стані потрібно визнати особливо соціально небезпечною галуззю народного господарства. І усвiдомити, що таких трагедій, як недавня масова загибель гірників на шахті імені Баракова, могло би бути набагато більше. І одному Богові відомо, чому вони не стаються частіше, хоча всі умови для цього на багатьох вугледобувних підприємствах створенi.
Мабуть, найдивовижніша риса наших управлінців така: довівши справу до розвалу, провести реорганізації, які не поліпшують, а погіршують ситуацiю. Фахівці вважають, що перехід міністерств і відомств до функціональних методів управління істотно послабив галузеву систему управління охороною праці. Мало того, відповідний держкомітет реорганізується в департаменти Міністерства праці та соціальної політики, а державні функції охорони праці передано безпосередньо підприємствам і місцевим органам влади.
З таким же успіхом райгастрономторгам можна було б передати міліцейські підрозділи, що борються з пересортицею товарів, обважуваннями та обрахуваннями покупців. І їх, напевно, спіткала б та ж доля, яка останніми роками спіткала служби та відділи охорони праці: на багатьох підприємствах їх скоротили, на багатьох — повністю ліквідували.
Унаслідок усього цього в середньому кожні 5 годин на виробництві гине людина, а понад 17 тисяч щорічно стають інвалідами праці в Україні. У державі, в 43-й статті Конституції якої зафіксовано право кожного на безпечні та здорові умови праці. I в якій із затримками виплачуються пенсії, зокрема і пенсії через інвалідність.
КОМЕНТАР
Олександр ЄФИМЕНКО, заступник голови Федерації профспілок України:
— Статистика жахлива: протягом 1993— 1999 років у вугільній промисловості на виробництві було травмовано майже 250 тисяч чоловік, зокрема понад 2,4 тисячі — смертельно. Кількість загиблих на один мільйон тонн видобутого вугілля за останні роки зросла майже в 2,5 раза (3,62 у 1999 р.).
Аналіз свідчить, що головними причинами аварій та нещасних випадків на вугільних шахтах є вкрай незадовільний стан основних виробничих фондів, відсутність автоматизованої системи контролю за пиловибухонебезпечністю i захистом гірничих виробок від вибухів пилу, а також незабезпеченість гірників відповідними засобами колективного та індивідуального захисту.
Погіршення умов і безпеки праці відбувається не тільки у вугільній промисловості, але й майже в усіх галузях економіки. За останні 7-8 років кількість працюючих в умовах, які не відповідають вимогам охорони праці, зросла з 15 до 23 відсотків від загальної кількості працюючих і становить майже 3 млн. осіб, включаючи 500 тис. жінок. На багатьох підприємствах зношеність обладнання, машин, механізмів і споруд сягає 80% і являє собою потенціальну небезпеку для людей. Через погіршення умов і безпеки праці в декілька разів зросли професійні захворювання, а виробничий травматизм, особливо з важкими наслідками, в цілому по країні залишається на неприпустимо високому рівні. Фінансування заходів з охорони праці постійно зменшується. Згідно з даними Держкомстату України, у вугільній промисловості на це було витрачено: 1996 р. — 221 млн. гривень, 1998 р. — лише 89 млн. А на усунення наслідків аварій та нещасних випадків та на відшкодування збитків потерпілим — відповідно 301,7 млн. і 182, 3 млн. гривень, що значно більше, ніж на створення безпечних умов праці.
Всупереч вимогам Закону України «Про охорону праці» ще в жодному з державних бюджетів країни на ці цілі не було передбачено ні копійки. Незважаючи на протести профспілок, скасовано обов’язковість відрахувань до фондів охорони праці, що спричинило їхнє практичне знищення. Як наслідок, щорічно збільшуються борги з виплат на відшкодування збитків та одноразові допомоги потерпілим і родинам загиблих. Нині ці борги сягають майже 650 млн. гривень.
