26 березня, за словами В.В.Путіна, почався відлік нового часу для Російської Федерації — смута закінчилася («Романова обрали на престол»). Уже оголошено нову зовнішньополітичну доктрину Росії, стрижень якої полягає в посиленні впливу на світову політику та економіку. Відчувши протягом останнього року смак нафтодоларів, важко встояти перед спокусою «продовжити задоволення». Ця позиція вже наштовхується на серйозну протидію з боку США. Саміт країн ОПЕК, який відбувся в Австрії, розкрив протиріччя, що виникли між нафтодобувними і нафтопереробними країнами. З’ясування стосунків між цими групами країн завжди передбачає варіанти. США може запропонувати:
а) зняття ембарго;
б) накладення ембарго, блокаду... для низки держав, аж до югославського варіанту.
У Росії на сьогоднішній день важелів впливу менше, але не настільки, щоб їх повністю можна було ігнорувати. Принаймні, абсолютний диктат виключений.
Яка ж роль України в цьому глобальному протистоянні економіко-політичних інтересів? У даний момент, з точки зору російських патріотів, Україна — шматок у горлі Великоросії, який «і виплюнути жаль, і проковтнути гидко». Україна ніяк не складе собі ціну між двома покупцями: Росією і Заходом. Перша хотіла б придбати частину України за «залишковою балансовою вартістю», але ми назвали себе європейською країною і вимагаємо відповідної ціни. Захід також хотів би «інвестувати» якусь ласу (платоспроможну) частину України за колишніми, «соціалістичними» цінами, але ми називаємо себе європейською країною...
Покупці чекають, великих грошей не викладають і вимагають сплатити старі борги. За такого в’ялого перебігу процесу чекати економічного українського дива не доводиться. Змінити ситуацію радикально можливо, тільки «погравши» на геополітичному полі роль необхідної ланки. Як і в будь- якій азартній грі, ризик зросте у кратному порядку. Однак уже час від багатовекторної кругової оборони перейти до одновекторного захисту своїх економічних та політичних інтересів. Переважаючий напрямок уже час вибирати і призначати на нього ціну. Двері для нас ще не зачинено на північному сході. Наші західні сусіди для нас (тридцятидоларових на місяць) залишили лише щілину в дверях, замкнених на ланцюжок і оснащених постійним написом: «Можливо, через двадцять років...»
