«День» уже писав про програму «Точка на карті», що виходить на УТ-1 по неділях. Сьогодні у нашій газеті інформація про програму «з перших рук» — від її автора і ведучого Костянтина ГРУБИЧА.
— У кого виникла ця ідея — дослідити життя села з якоюсь незвичайною назвою?
— У мене. Причому виникла без будь-яких впливів «Глухоманії» та інших програм. Я вже давно працюю на телебаченні, і раніше часто доводилося їздити у відрядження машиною. І весь час на придорожніх стовпах зустрічалися якісь дивні написи. Ось тоді (а було це років 10 тому) я і задумав, що зроблю таку програму — не просто замальовки про населені пункти (мені, до речі, абсолютно однаково, село це чи місто), а щоб неодмінно була якась незвичайна назва. З одного боку, мені самому це цікаво, а з іншого — і глядачеві, адже назва — як ширма, за яку хочеться заглянути. Проте я планував, що займатимуся реалізацією цієї ідеї десь аж на старості. А коли трапилося те, що трапилося (я маю на увазі вимушений вихід із «1+1»), я написав безліч різних концепцій, пропонував їх різним каналам, і на УТ-1 зупинилися на цьому проекті.
Втім, крім назви, я ще шукаю яку-небудь історичну зачіпку, щоб можна було розвинути цю тему. Їду до якогось села і вже знаю, що там, наприклад, Северин Наливайко воював або є поселення трипільскої культури. Потім з усього матеріалу вибираю те, що може дати додатковий акцент, інтонацію або інформацію. А ситуація у цих селах здебільшого типова. Та найголовніше моє завдання — розкрити «маленьку людину», зробити з нeї, можливо, героя. Не завжди вдається, але стараємося.
— У вашій програмі історія населеного пункту — це передусім історія його жителів, ними ж і розказана. Ваших коментарів, якихось висновків — мінімум. Така дещо відсторонена позиція спостерігача вибрана свідомо?
— Абсолютно свідомо. Я спочатку думав, що у цій програмі взагалі не буде авторського тексту, хотів, щоб усе йшло від першої особи, однак іноді доводиться щось коментувати. Та мої акценти передусім полягають у самому компонуванні матеріалу. Я стараюся, щоб нічого випадкового не було.
Хочеться давати не стільки навіть аналіз, скільки факти. Якщо я почну показувати свої емоції — це вже буде пропагандистська програма. А я цього уникаю. Та й навіщо мені робити висновки, якщо все очевидно? Хоч села різні бувають. Наприклад, День Добрий (перша програма) — там майбутнього немає. Цього я не говорю, але це очевидно. А ось села, у яких ми нещодавно побували, відносно нормальні. Інший регіон, там багато молоді. Якесь майбутнє є, але не райдужне і проблемне.
— Попри нелегке життя, ваші герої часто справляють враження людей спокійних, можна сказати, навіть світлих, до своїх проблем ставляться вони по-філософськи... А як ви ставитесь до своїх героїв? Яке вони на вас справляють враження при безпосередньому спілкуванні?
— Різне. Я побував у семи селах, і можу сказати, що у більшості випадків з людьми немолодими спілкуватися набагато цікавіше, ніж із молоддю. Вони просто вражають. І образливо, що на ТБ їх рідко показують, а якщо показують, то, знову ж таки, — у якомусь пропагандистському ключі. Інакше ставиться до простих героїв своїх програм, по-моєму, тільки Оля Герасим’юк. Вона розглядає якісь конкретні проблеми, але також любить первозданні обличчя. А в інших, по-моєму, вони служать тільки для вирішення якоїсь певної мети. Треба провести, наприклад, референдум. Треба, щоб проголосували. Знайдуть якогось колоритного діда, і дід починає говорити: «Так! Усі на референдум!» — чи ще щось таке: «Мастил нам не вистачає», залежно від мети. Я цього уникаю. Ні, якщо це від нього йде, ради Бога. Однак я спеціально не видавлюю з них цього.
— І наостанок розкажіть, будь ласка, якими вам бачаться перспективи програми? Чи багато ідей?
— Загалом, програма ще у зародку. Поки що вона робиться на ентузіазмі, і як довго він триватиме — невідомо. Для мене головним на цьому етапі було — не випасти з обойми, змінити імідж. Я ж раніше займався підлітковими і молодіжними програмами. А коли ця «криза середнього віку» відбулася, трапилася зручна нагода показати, що я і у цій царині щось можу робити. Я вже вважаю себе творчою одиницею, яка завоювала право на власну нішу у нашому телепросторі. І хочеться не випасти з цього простору, не бути «героєм вчорашніх днів», як уже поспішили написати. Так що ця програма — задоволення якихось творчих амбіцій. А наскільки стане сил, енергії та всього іншого, я не знаю.
