«11 квітня 2000 року вночі о 1.27. у Києві на проспекті генерала Ватутіна (Дніпровський район) у результаті зіткнення двох легкових автомобілів «Мерседес-300» і «Пежо-405» сталася аварія, внаслідок якої загинули 4 людини. З’ясувалося, що «Мерседес» належав кращому футболісту України 1992—1994 років, колишньому гравцеві київських клубів «Динамо» й ЦСКА Віктору Леоненку. В салоні автомобіля господаря не було». (З офіційного зведення МВС України).
Ще вчора вони були серед нас — веселі, молоді, здорові. Ми раділи їхнім успіхам, захоплювалися майстерністю, разом з ними переживали невдачі. А вже завтра кумири йшли з життя в розквіті своєї популярності й слави. По-англійському, не прощаючись. І лише сухе зведення автокатастроф висвічувало знайомі імена й прізвища, поповнюючи ними трагічний список «пікніків на узбіччях».
Так, як говорив один із героїв роману Михайла Булгакова: «Людина смертна, але це було б ще півбіди. Погано, що вона іноді раптово смертна. Ось у чому фокус». Ця фраза щонайбільше підходить до трагедії, яка приголомшила всіх футбольних уболівальників через декілька годин після перемоги московських армійців у фіналі розіграшу Кубка СРСР 1991 року. Відразу ж після закінчення банкета, де голкіпер ЦСКА Михайло Єрьомін, який не раз рятував під час гри свої ворота, випивши, за словами очевидців, лише один келих шампанського, вирушив до аеропорту. Причому, за кермом автомобіля сидів його товариш. Врятувати від страшної долі одного з героїв матчу не було кому. Зіткнення на зустрічній смузі було настільки сильним, що лобове скло розлетілося вщент, а найдрібніші уламки пронизали мозок. Єрьоміна доставили без свідомості до реанімації, де через декілька годин він помер.
Для прихильників іскрометного самобутнього грузинського футболу, а їх було чимало, особливо після перемоги тбіліського «Динамо» в розіграші Кубка кубків УЄФА, траурним днем стало фатальне 13 грудня 1982 року, коли в автокатастрофі загинув Віталій Дараселія. Гравець яскравий, з великим арсеналом технічних прийомів, який забив вирішальний гол у ворота команди з НДР «Карл Цейс» у фіналі популярного клубного турніру. Не стало душі, заводія, балагура динамівців, який ще влітку виступав у складі збірної СРСР на іспанському чемпіонаті світу, і на якого, здавалося, попереду чекала тільки блискуча кар’єра. Адже Віталію було лише двадцять п’ять... Точне місце катастрофи зуміли визначити лише через декілька днів, коли пошукова група знайшла залишки машини.
Два життя забрала автокатастрофа, що сталася 21 грудня 1992 року. Так, власну долю передбачити надто складно, навіть такій передбачливій людині як Степан Беца, за яким у столиці України міцно закріпилося прізвисько «пророк Степан». Інколи йому досить точно вдавалося передбачати перебіг футбольних поєдинків, як це, наприклад, сталося в зустрічі віденського «Рапіда» з київським «Динамо». Передбачив і вирішив зі своїм другом гравцем «Дніпра» Анатолієм Саськом з’їздити погостювати до Дніпропетровська. «Мерседес», на якому вирушили друзі, занесло на одному з поворотів обмерзлої траси. Сасько помер прямо на місці катастрофи, а Беца невдовзі — на лікарняному ліжку.
Зла доля підстерегла на трасі ще двох гравців київського «Динамо» і «Дніпра». Чемпіона СРСР 1988 року дніпропетровця Миколу Кудрицького вона підстерегла далеко від України. Один із перших радянських легіонерів на Землі обітованій, Кудрицький з перших же матчів став лідером тель-авівського клубу «Бней-Ієгуда» й улюбленцем місцевої публіки. Навесні 1994 року півзахисник відправився до Хайфи, де збірна України проводила тренувальний збір, щоб поспілкуватися із земляками. Рано вранці 16 березня Микола повертався в Тель-Авіва й на одному з поворотів на швидкості 100 км/год. пішов на обгін вантажівки, не впорався з керуванням і врізався в захисний стовп. На думку ізраїльських медиків, які прибули на місце аварії, якби водій був пристебнутим ременем безпеки — смерті швидше за все вдалося б уникнути.
А через півроку не стало ще одного відомого українського футболіста — колишнього голкіпера київського «Динамо» й сімферопольської «Таврії» Віктора Юрковського. Понад три доби лікарі боролися за життя 41-річного спортсмена, який 28 вересня потрапив в аварію на 22-му кілометрі шосе Сімферополь—Бахчисарай, але всі їхні зусилля виявилися марними.
Важко сказати, де знайдеш, а де втратиш. Спекотним ранком 12 серпня 1983 року гине, не вписавшись у поворот, президент УЄФА італієць Артеміо Франкі, який був відомий тим, що, за однією з версій, переховував у себе в квартирі під час Другої світової війни «Золоту Ніке» — кубок, що вручався раз на чотири роки найсильнішій збірній планети. А буквально ще через тиждень футбольний світ знову приголомшила трагічна новина — один із кращих форвардів Старого Світу поляк Казімеж Дейна знайшов свою смерть за океаном під час автокатастрофи в США. І цей чорний список, на жаль, ще можна продовжити.
