Міжвідомчим центром клінічної та експериментальної наркології
МОЗ і НАН України було проведено дослідження, результати якого мають примусити
задуматися не тільки відповідні державні структури, але й всіх, кому небайдужа
доля нації, оскільки мова йде, без перебільшення, про цю саму долю. Згідно
з опитуваннями, кожний третій з-поміж молодих людей уживав наркотики. Минулого
року в країні було зареєстровано 86 тисяч наркоманів. Реально цю суму треба
збільшити у 8—10 разів, тобто сьогодні в Україні наркоманів десь 500—600
тисяч. Як повідомив «Дню» керівник центру доктор медичних наук Валентин
Синицький, в індустріальних районах зареєстровано в три рази більше наркоманів,
аніж у сільських. Щорічно кількість наркоманів у віці 12 — 30 років збільшується
в геометричній прогресії.
— Різко погіршилася кримінальна ситуація, до 11 тис. злочинів
1999 року скоєно в стані наркотичного сп’яніння. У той же час не існує
засобів радикального лікування хворих наркоманією. Є лише можливість симптоматичного
лікування. Куріння конопель та гашишу — це також наркоманія, хоч її не
можна порівнювати з опійною. Вона розповсюджується. Дуже часто починають
із вживання конопель, а пізніше «пересідають» на більш важкі наркотики.
Це передусім пов’язано з бажанням отримати ще більше «кайфу», а також із
легкою доступністю більш важких наркотиків. Що стосується проблеми легалізації
деяких наркотиків, то я абсолютно впевнений, що ніяких наркотиків не повинно
бути у вільному обігу. Унаслідок багатьох причин наша країна до такого
не готова. У моїй практиці не було жодного випадку, щоб наркоман, почавши
з куріння марихуани, не перейшов на більш важкі наркотики. До того ж у
нас зовсім немає антинаркотичної пропаганди, тобто молодь знає про небезпеку,
але в той же час багато хто готовий спробувати наркотики хоч сьогодні.
— Ми повинні визначитися в Україні із загальнодержавною
політикою щодо наркотиків, — каже головний нарколог МОЗ України та м. Києва,
голова Всеукраїнської наркологічної асоціації Анатолій Вієвський. — Порівняно
з 1998 роком смертність від наркотиків зросла в півтора-два рази. Під легалізацією
нині заведено розуміти, як мінімум, 8—10 різних видів суспільно-політичних
дій. Наприклад, у деяких штатах США під легалізацією наркотиків розуміється
зміна іміджу наркотиків. Самі наркотики ні в чому не винні, речовини не
можуть бути винними. У нас дуже часто полюбляють казати, що наркотики —
зло. Ні, наркотики — то не зло і не добро. Просто їх можна застосовувати
по-різному: якщо користуватися ними регульовано і в медичних цілях, то
чому це зло?
Ставлення до питання легалізації наркотиків також має бути
дуже виваженим. Тут діє безліч чинників, які, знову-таки, не завжди відомі
пересічним громадянам. Питання легалізації наркотиків, у кінцевому результаті,
вирішить громадська думка. Однак ця думка не завжди цілком враховує всі
«плюси» і «мінуси» того або іншого вирішення. Тим часом у «гордіїв вузол»
легалізації наркотиків уплетено інтереси не лише суспільства, але й держави,
точніше — різних держструктур, і ці інтереси далеко не завжди пояснюються
захистом суспільства.
Про використання якогось досвіду в цій сфері вести мову
треба дуже обережно, — продовжує А. Вієвський, — а надто, коли ми беремо
західний досвід, щоб застосувати до наших умов. Україна — це держава, яка
не підходить для легалізації наркотиків, більше того, Україна — це не країна
для громадського обговорення теми легалізації. Як можна виносити на громадське
обговорення такі складні теми в країні, де не люблять читати книжки, де
престижно погано вчитися?
Кореспондент Сергій КУЗЬМИЧ відвідав 255-ту школу Києва,
де вже регулярно відбуваються засідання клубу «Табу». То про те, треба
чи не треба «косити» від армії, то з приводу того, чи потрібно, щоб у дітей
були гроші, хоча б кишенькові. На останньому засіданні клубу обговорювали
питання про доступність або недоступність вживання легких наркотиків. Все
було, як по телевізору: ведучий, два дорослих експерти-опоненти і публіка,
що розділилася на сектори «за» і «проти». Якийсь дядечко в пальті (чийсь
тато) розпинався більше від усіх. Говорив він соковито, образно, вибудовував
довгі логічні ланцюги, пов’язував першу затяжку «трави» з подальшою деградацією
душі і тіла, запевняв, що одна-дві сигарети з марихуаною можуть спричинити
наркотичну залежність. З протилежного боку встав один хлопчик і, при мовчазній
згоді навколо, просто і буденно заявив, що половина із присутніх в обох
секторах хоч раз, але пробували курити «травичку». В принципі, «живописати»
більше нічого. Те, що сказав цей скромний хлопчик, це все. Юрій Калашников
із сектора «проти» — професійний психолог, багато років займається лікуванням
тих, хто зазнав наркозалежності, і як ніхто інший компетентний у цьому
питанні. «Дуже важливо, — говорить він, — щоб відбувалися такі зустрічі.
Якби я прийшов і розповідав, чому не варто вживати наркотики, мене б слухали
одиниці. Розповідати дітям про здоров’я, яке похитнеться колись, а не сьогодні,
марна справа. Треба говорити про реальну небезпеку, та й це також не головне.
Страх когось із них зупинить, а інших підбурить. Тут потрібно інше. Одна-дві
сигарети з марихуаною не викликають органічної залежності, і тому головна
небезпека «легких» наркотиків якраз не в їхньому прямому впливу, а в тому,
що вживання їх починають вважати нормальним явищем. Іншими словами, небезпека
в тому, що за малим цілком логічний крок до більшого. Всі розмови про дивовижну
Голландію з казок про Країну Дурнів. Чим дивовижніше, тим охочіше вірять.
Голландці ще нікому до ладу не довели, що їхній досвід — це панацея від
усіх бід. Та чи й можна чужий досвід просто копіювати?».
За кордоном запроваджено так звані «метадонові програми».
Це один із засобів скорочення кількості наркозалежних громадян і водночас
спосіб контролювати їх. Проте виникає враження, що наша держава чи то через
консерватизм, чи то з інших причин у питанні боротьби з наркоманією над
усе цінить не інтереси суспільства, але свій спокій, метадон — той аналог
наркотика, який не зумовлює екстатичних станів. Хворі щодня приймають одну
таблетку, що фактично є рівнозначним тому, що діабетик приймає інсулін.
— Метадонові програми мають певні позитиви, — говорить
професор Синицький. — Перше, люди повертаються в сім’ю, друге, лікар може
проконтролювати прийом метадону, який приймають не десь в антисанітарних
умовах, а в централізований в клініці, третє, прийняття метадону при вагітності
дає змогу захистити плід від зараження наркоманією, четверте, при введенні
метадонової програми різко поліпшується криміногенна ситуація. Декілька
років тому метадонові програми почали запроваджувати у Польщі, Прибалтиці.
Росія й Україна дуже насторожено ставляться до впровадження метадонових
програм. Це пов’язано з тим, що у нас метадон також прийнято вважати наркотиком,
і представники МВС не схвалюють таких програм, оскільки вважають це заохоченням
наркоманії. А на Заході всі хворі, що вживають метадон, перебувають на
обліку і регулярно проходять обстеження на вміст у крові інших наркотичних
речовин. Якщо інших наркотиків у крові не виявляють, то людину не примушують
активно лікуватися, і вона продовжує брати участь у програмі.
Однак і тут є певні проблеми. За словами А.Вієвського,
метадон — засіб специфічний і має сенс лише для споживачів героїну. Тому
в нас широко використовувати його не можна, оскільки на героїні«тримаються»
тільки близько 30% споживачів у Києві і біля 8—10% в областях.
Фахівці впевнені, що наше суспільство ще не дозріло навіть
для обговорення проблеми наркотиків. У держави, яка перебуває у перманентній
кризі, видно, взагалі «руки не доходять» до проблеми. Тим часом щодня десятки
наших співгромадян, в основному молодих і навіть неповнолітніх, вперше
пробують наркотики. Практично ніхто з них не обмежується першим кроком.
