1911
21 сiчня — в Монте-Карло першi автомобiльнi перегони.
26 сiчня — у Дрезденськiй Королiвськiй оперi вiдбулася перша постановка опери (оперети) «Кавалер роз» Рiхарда Штрауса у постановцi Макса Рейнхардта. В основi сюжету — переодягання, пригоди, кохання i... вальс. Виставу називали «апофеозом вальсу».
23 вересня — перша постановка драми Л. Толстого «Живий труп» у Московському художньому театрі в постановці К. С. Станіславського і В. І. Немировича-Данченка.
У груднi, напередоднi Рiздва, на пропозицiю англiйського професора Кохрана, Макс Рейнхардт здiйснив постановку вистави «Мiракль» за мотивами «Сестри Беатрiси» Морiса Метерлiнка у примiщеннi лондонського концертного залу «Олiмпiя» (зал на двi з половиною тисячi мiсць). Текст Метерлiнка було дописано й таким чином вистава являла собою ряд сцен у дусi лубочної притчi про життєвий шлях черницi. В центрi концертного залу було змонтовано готичний храм із дерева. Але чи не найголовнiшою знахiдкою була поява на сценi лицарiв на справжнiх конях (взятих напрокат з цирку). Пiд час репетицiй трапився курйозний, але вельми характерний випадок: коли коней вивели на кiн, Рейнхардт обурився, що його завдання виконано невiрно, адже конi йому потрiбнi були не бiлi, а «в яблуках». Що робити? Коней перефарбували. Про це глузуючи писали газети. У виставi, крiм коней, були задiянi сотнi статистiв. Адже, казав режисер «театр має свої закони — тут у ходу будь-яка валюта, окрiм поганого мистецтва, яке є контрабандою».
Народився термін і стиль «експресiонiзм». Експресiонiзм (вiд французького слова — «виражати») — художнiй напрям, який до певної мiри протистояв iмпресiонiзмовi. Причому, протистояв переважно у сферi свiтогляднiй. На вiдмiну вiд iмпресiонiстiв, експресiонiсти залишалися байдужими до краси навколишнього свiту: вони були глибоко занепокоєнi своїми власними переживаннями i зосередженi на своєму духовному свiтi, намагаючись виразити засобами мистецтва свої гострi, а часом i трагiчнi, iндивiдуалiстичнi душевнi переживання, а також песимiстичнi настрої. Експресiонiзм перетворив людину на центр творiння, загальну субстанцiю, непричетну до окремої емпiричної свiдомостi. Якщо в драмi натуралiзму iснувала «четверта стiна» i глядач, неначе крiзь стiну акварiуму, спостерiгав за тим, що вiдбувається в сценiчнiй коробцi, де вiдтворюється внутрiшнє середовище п’єси, то експресiонiзм розбиває цю стiну i все немовби виплескується на глядача. Тепер вже вiн не пасивний спостерiгач, котрий опосередковано сприймає п’єсу шляхом спостереження за персонажами. Усе спрямовано безпосередньо на нього: яскравi барви, крики тощо. Вiн стає спiвучасником видовища. Лесь Курбас писав про цей напрямок — «Експресiонiзм — єдине мистецтво нашого вiку».
1912
15 квiтня — затонув «Титанiк», корабель, загибель якого стала основою 8 кiнофiльмiв, 30 книжок, 500 пiсень і тисяч анекдотів. Ось один із них: «Чи знаєте ви, що сталося коли дружина мiльйонера Астора, що плила на «Титанiку» попросила подати їй льоду?»
10 червня — у Парижi, в залi Шатле, було показано скандальну прем’єра гала-вистави «Саломея» у постановцi Олександра Санiна, з непристойно оголеною Iдою Рубiнштейн у головнiй ролi.
Вперше — в роботах Пiкассо та Брака застосована технiка колажу (вiд фр. «coller» — заклеювати), що полягає в застосуваннi рiзних наклейок з плоских (фрагменти газет, шпалер, кольорового паперу та обробних матерiалiв) та (рiдше) об’ємних предметiв (шматки дроту, дерева, мотузок, металу в роботах дадаїстiв).
У Києві — збудовано новий будинок за назвою «Другий мiський театр», який мiстився бiля входу на теперiшнiй стадiон «Динамо». Тут давала вистави оперета, єврейський театр Гольдфадена. Глядачi неохоче вiдвiдували нове мiсце культурного вiдпочинку. Адмiнiстрацiя оперети вишукувала засоби розворушити глядача. До певної мiри це щастило робити, коли було поставлено «Мотор кохання», де на сцену виїздив справжнiй автомобiль.
Коміссаржевський Федiр Федорович (1882-1954) — росiйський режисер, педагог i теоретик театру, брат видатної росiйської актриси, здiйснив постановку «Принцеси Турандот» у принципах, якi пiзнiше розвинув Вахтангов. Комiссаржевський висував iдею «театру-свята». 1919 року він емiгрував до Англiї, де посiв помiтне мiсце серед провiдних англiйських режисерiв. Зокрема, здiйсненi ним постановки п’єс Чехова мали величезний вплив на розвиток англiйської режисури. Його вистави, що відбулися в Лондонi, Нью-Йорку та Парижi і вiдзначалися високою культурою.
1913
22 серпня — прем’єра першого фiльму жахiв — «Студент із Праги» за сценарiєм Ганса Гейнца Еверса. Основна ознака жанру «Horror Film» — на тлi фантастичних подiй твiр розвиває мотив жаху або страху, як емоцiйну основу поетичного образу.
8 жовтня — перша постановка опери М. Мусоргського «Сорочинський ярмарок».
16 жовтня — перша постановка комедії Бернарда Шоу «Пігмаліон».
22 жовтня — Жак Копо відкрив у Парижi Театр Старої Голуб’ятнi. В минулому Жак Копо був журналiстом i лiтератором, в нього був абсолютно вiдсутнiй театральний досвiд i, можливо, саме це й дозволило йому неупереджено оцiнити стан тогочасної сцени i знайти свiй шлях для вирiшення художнiх завдань. Новаторство Копо розпочалося зi ствердження студiйностi i ревного вивчення досвiду тогочасної європейської сцени. Копо дуже часто називали «французьким Станiславським», i в цьому є певна частка iстини, оскiльки роль, яку вiн вiдiграв у французькому театрi, можна порiвняти з внеском у розвиток театральної справи в Росiї Станiславського. Реформа, що її задумав Копо, спиралася перш за все на вiдродження нацiональної театральної традицiї, основи якої заклав ще Мольєр — зближення етичного й естетичного. Те, чого намагався досягнути Копо, можна визначити як поетичний реалiзм, або, користуючись термiном Вахтангова, «фантастичний реалiзм», тобто нафантазована, умовна, але гармонiйно пов’язана iз змiстом яскрава форма, створена живими людьми на сценi. Зi школи Копо вийшли режисери Шарль Дюллен i Луї Жуве.
(Початок див. у «Дні» від 28.01.)
(Далі буде)
