Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Старосвітська любов» у Києві знайшла відгук

11 березня, 2000 - 00:00

Ця прем’єра була однією з найбільш очiкуваних у нинішньому сезоні в російських театрах і багатообіцяючою. Тут зійшлося все. Відомий, талановитий і непродажний режисер Валерій Фокін, якому органічно не властиві вульгарність і дешевий успіх. Не випадково він не сприймає антрепризи у тій формі, яка в більшості випадків існує сьогодні в Росії: швидко, дешево, з єдиним бажанням швидше заробити, а отже, будь- якою ціною улестити публіку. Не сприймає, а за цей спектакль узявся. По-перше, тому що Гоголь, зізнався режисер, хоч у його біографії це вже дев’яте звернення до творчості Миколи Васильовича. По-друге, актори — Лія Ахеджакова і Богдан Ступка — викликали величезне бажання з ними працювати. Глядачі ж прагнули побачити цей дует у «Старосвітських поміщиках», передчуваючи багато сміху й ідилічну розчуленість, згадуючи лише про одну грань обдарувань двох великих артистів — гротескну. При цьому зовсім не бралося до уваги, що спектакль — не інсценування повісті Миколи Гоголя, його поставлено за авторською п’єсою Миколи Коляди, написаною за мотивами «Старосвітських поміщиків». І називається спектакль «Старосвітська любов». І він дійсно про любов. Любов щемку, велику і, якщо хочете, трагічну. Любов Пульхерії Іванівни й Афанасія Івановича. Любов автора — Миколи Гоголя (який став одним із персонажів п’єси) — до своїх героїв. Любові виявилося так багато, не поблажливої і не сюсюкаючої, а ясної і всепоглинаючої, що сучасний глядач здебільшого виявився до неї не готовим. От якби актори з властивим їм блиском і гумором глумилися, глузували з патріархальної старенької пари — тоді так, саме воно. А тут — філософські роздуми, смуток щодо згублених нами простих життєвих цінностей і величезне співчуття, яке викликають герої Ахеджакової та Ступки.

Вже чи не це викликало важко приховуване незадоволення московської преси, яка зі справжньою похітливістю описувала, як публіка дружними лавами, включаючи і представників Альфа-банку, котрий фінансував проект, залишала зал (про московську прем’єру «Старосвітської любові» «День» розказував у номері за 17 лютого). Як би там не було, Київ сприйняв спектакль на «ура»: протягом двох днів у театрі ім. І.Франка, де показували «Любов», — аншлаг. Маса квітів і довгі овації у фіналі.

Можна, звісно, по-різному пояснювати таке різне сприйняття спектаклю в двох столицях. Можливо, москвичі просто не були готові побачити не легке антрепризне дійство, а серйозний спектакль, який вимагає не менш серйозної реакції у відповідь. Можливо, деяке роздратування було спричинене появою у ньому Богдана Ступки, мовляв, що у нас своїх зірок мало. Однак, як пояснив, не лукавлячи, продюсер «Старосвітської любові» Юхим Спектор, цей вибір пояснюється просто: у російському театрі багато хороших акторів, але мало «первачів» — таких, якими були Борисов, Смоктуновський, Лебєдєв. А Ступка — саме «первач». Та, мені здається, причина в іншому. Як сказав Валерій Фокін, Гоголь — дуже хитрий, коли ти думаєш, що все про нього знаєш, він починає мститися. Автор п’єси, режисер, актори спробували перечитати Гоголя наново. Коли до цього готові і глядачі, то все виходить.

Ганна ШЕРЕМЕТ, «День»
Газета: 
Рубрика: