Газетою «День» здійснено сміливу спробу зазирнути в «чорний ящик» політтехнологій — цю скриньку Пандори, яку відкривають у період виборчих кампаній. Із неї випускаються на волю горезвісні методи оступачення й обдурювання людей.
В основу цих методів, очевидно, закладено механізми психоаналізу. Вони моделюють психічний світ людини аналогічно з вершником на коні. Вершник — це «я», моя свідомість, те, що сприймає й відчуває, оцінює й порівнює. Кінь — це емоції, почуття, пристрасті, якими покликаний управляти «я».
Психоаналітики (школа З. Фрейда) стверджують, що свідомість перебуває майже в «безнадійному» становищі: вона намагається управляти більш сильним «противником» — підсвідомістю, яка вміє обманювати свідомість. Під впливом зовнішніх чинників вона може повертати свідомість у заданому напрямку, залишаючи її в невіданні щодо причин цих поворотів. Вважається, що окремі вчинки й навіть цілі життєві долі визначаються цим конем, а не короткозорим наїзником.
Можна припустити, що спеціальні політтехнології на період передвиборної кампанії спрямовані на вибивання вершника із сідла, коли некерований ним кінь підсвідомості керується цільовою інформацією від зовнішньої сили.
Цей метод використовується, приміром, у деяких видах східних єдиноборств. Перед початком сутички борець здійснює серію певних рухів і вводить себе в такий стан, коли він здатний знімати інформацію зі свідомості противника. Свого часу Ф. Гойя помітив, що «сон розуму народжує чудовиськ». Інформаційною наркотизацією досягається головна мета спеціальних політтехнологій — створення ілюзорності буття й відхід від реальності у віртуальний світ.
На жаль, далеко не всі помічають передбачувану або насаджувану «кривизну» обіцяних дій можновладців. За основу роздумів із цього приводу можна взяти висловлювання А. Ейнштейна: «Коли сліпий жук повзе поверхнею кулі, то він не помічає, що пройдений ним шлях викривлений. Мені ж пощастило помітити це».
На спеціальні психологічні операції, спрямовані на рафінування масової свідомості, є попит. Він породжується прагненням отримати владу. Іміджі претендентів і далі розкручуватимуться в інформаційному просторі й «мавпи тішитимуть натовп у масках мавпи». Оскільки механізми політтехнологій глушать незалежність думки виборців, то перед суспільством стоїть проблема інформаційно-психологічної безпеки, захисту електорату від «промивання» мізків.
Рейтинги іміджів кандидатів вважаються єдиною об’єктивною характеристикою громадської думки. Але вони можуть керуватися іміджмейкерами рейтинг- технологій. Виникає питання — хто потребує роздування свого іміджу?
Спортсмени не потребують послуг віртуозних віртуалів, які малюють іміджі. Вони створюють їх самі — шляхом досягнення чітко вимірюваних результатів, як це роблять, приміром, брати Клички. Якщо слідувати такій аналогії, то політичні рейтинги на замовлення роздувають тим кандидатам, у яких відсутня реальна потужність для діяльності. Згодом надуті іміджі лопаються, як мильні бульки, а ми маємо те, що маємо.
Серед методів захисту від чорного PR не приділяється належної уваги гумору. Те, що зробилося смішним, не може бути небезпечним. У цьому ключі, очевидно, колосальний вплив на розуми виборців набувають знахідки на кшталт «Великі перегони» (канал «1+1») і «Куклы» Шендеровича (Росія). Здається, що це геніальні механізми нейтралізації спроб оступачення й обдурювання людей. Вони породжують сумніви як перший крок до знаходження істини.
Питання питань — у чиїй власності перебуває свідомість людини в умовах ринкових відносин? Воно глибоко філософське. Очевидно, не тільки у владі грошей. Тому ідея В. Пєлєвіна про створення спілки громадян, які примусово зазнають PR- впливів, має право на життя.