Світ казки такий привабливий для дітей і дорослих, оскільки добро в ньому завжди перемагає. В ньому можуть ожити й почати говорити предмети неживі або живі, але безсловесні істоти. А ще вони цілком здатні постояти за себе, якщо ти їх несправедливо й незаслужено образив. Але захистити себе від їхніх загроз можуть тільки твої власні доброта й співчуття. Цей нехитрий сюжет колись надихнув п’ятдесятирічного французького композитора Моріса Равеля на створення казкової опери «Дитя й чаклунство», прем’єра якої відбулася в Київському державному музичному театрі для дітей та юнацтва. Жанр цього твору швидше можна визначити як оперу-балет — у виставі оперний і балетний ряди за значущістю цілком рівні. Кожний персонаж (а їх близько двох десятків) має свого балетного двійника. Це дало можливість кожний образ «виліпити» максимально об’ємно й випукло, навіть невеликі за обсягом ролі. До того ж постановка на мові оригіналу вимагала зосередженості не на словесному ряді (який, до речі, в опері ніколи не був на першому місці), а на таких елементах, як акторська гра, спів, танець, а також сценічне оформлення й костюми. Французька мова особливих заперечень не викликала, як, утім, і включення у виставу як складової частини знаменитого «Болеро» того ж автора, твору, що володіє власним і аж ніяк недитячим семантичним полем. Хореографічне вирішення балетмейстера-постановника Алли Рубіної цілком органічно вписало равелівський шедевр у загальний контекст вистави.
Не можна не відзначити також чудові хорові епізоди опери (хормейстер-постановник Галина Горбатенко) та гру Ірини Ладіної та Любові Канюки.
Нагадаю, що оперу «Дитя й чаклунство» вперше на території колишнього СРСР було поставлено десять років тому саме цим театром. Однак нинішня вистава — це не поновлення старої, а абсолютно нова театральна постановка, приурочена до 125-річчя від дня народження одного з найвидатніших композиторів сучасності.
