...Позавчора: пам’ять. Березневі дні 1944-го на
Вінниччині. Ми, особливо хлопчики, піднесено вітаємо наших воїнів-визволителів.
У нашій із глиняною долівкою хаті ночує на соломі ціле відділення перевтомлених,
нероззутих і нероздягнених піхотинців. На світанні їх будить сержант гучним:
«Подъем!» Двоє смагляволицих потягуються довше за інших, він якось брутально
штовхає їх ногою, скаржачись матері: «Ох уж эти нацмены!» Тон здається
мені, 14-річному, брудним, як погода на дворі. Бо вже чув, як колись, іще
до війни, батько казав, що називати «нацменом» негарно. І відтоді страждаю,
коли чую це слово.
...Учора: дія. Триває конституційний процес. У статті
в «Голосі України», крім інших пропозицій, мені вдається обгрунтувати необхідність
заміни терміну «національні меншини» на «національні спільноти» або ж «національні
громади». З такою ж думкою звертався раніше до деяких керівних апаратників
(іще при Л. Кравчукові) та членів конституційної комісії. Однак була відповідь:
це термін міжнародний, оонівський, а «спільноти» та «громади» — це щось
таке...
...Сьогодні: надія. Читаю в новорічну ніч шановану
мною газету «День» останнього дня 1999-го. «Громадянське суспільство України:
підсумки ХХ століття». Автор — шанований мною професор Мирослав Попович.
Він дохідливо пояснює, що таке суспільство, спільнота, громада. Знаходжу
непряме, але вагоме підтвердження моїх поглядів, хоча Мирослав Володимирович
і каже: «Розрізняють «спільноту» (community) і «суспільство» (sasiety).
Суспільство є сукупністю організацій та інституцій, спільнота є невловима
цілісність, що характеризується такими туманними рисами, як «ментальність»,
«культурно- політична традиція» тощо. Громадянське суспільство є саме суспільство,
а не неокреслена спільнота».
Тож окреслімо і піймаймо цю «невловиму цілісність». Бо
вона все ж окреслюється: єдністю поглядів, звернених до свого коріння,
спільністю образ за брутальність із боку сусідів до того ж коріння та ще
багатьма чинниками духу, які часто стають вирішальними.
Як образливо має звучати в Україні, приміром, для росіян
слово «нацмен» тоді, коли вони є великою часткою українського народу (такого
відсотка, мабуть, не має жодна країна), та ще й тому, що упродовж віків
вони називали «нацменами» багатьох інших.
Що з того, що «нацменшини» є міжнародним терміном. Проте
ж колись він зачався з якоїсь окремості. То чого Україні, яка має таку
етновинятковість, танцювати під дудку колоніальної епохи? Термін «нацмени»
не об’єднує, а роз’єднує. Усі національності великі — не кількісно, а духом!
