— Вадиме Дмитровичу, ваша нова книжка умовно поділена на декілька розділів: громадянсько- філософські вірші, любовна лірика та пісні. Проте найнезвичайнішим став розділ «Читаючи Господні заповіді» — не просто вірші на релігійну тему, а тексти до естрадних пісень. Чому ви вирішили взятися за канонічні сюжети? Чому широко розрекламований проект концерту-феєрії луснув, як мильна бульбашка?
— Мені дуже шкода, що проект «Хай святиться...» не відбувся на Різдвяні свята. Багато артистів брало в ньому найдіяльнішу участь. Були випущені афіші, що повідомляли про концерт у Палаці «Україна». Звалювати провину тільки на одного пана Слєпцова, головного організатора цієї акції, я б не хотів. Володя казав, що його обдурили спонсори. Проте до останньої хвилини заспокоював: «Усе під контролем». Він підвів усіх — і тих, котрі втілювали в життя проект, і глядачів, зникнувши по-англійському, не прощаючись. Тепер я, відчуваючи провину перед колегами, хочу хоч би частково реалізувати цей проект. Шукаю партнерів, готових його підтримати. Може, весною, нехай не так масштабно (з хорами, танцювальними ансамблями), ми все-таки проведемо концерт. Однак саме Володимирові Слєпцову я маю подякувати за наполегливість, бо він запропонував зайнятися темою «Десяти заповідей». А я, коли чесно, спочатку навіть не знав, як підступитися до неї. Адже всі заповіді написані канонічно. Перекласти їх сучасною віршованою мовою дуже нелегко. Тільки під час уважного прочитання зрозумів, що чотири з них не становлять особливих труднощів. Я пішов від більш легкого до складного. Почав із заповідей «Шана», «Крадіжка», «Не вбий». Значно важче народжувалися «Не сотвори собі кумира», «Я твій». Робота розтяглася фактично на дев’ять місяців.
— Не боїтеся, що вас можуть запідозрити в кон’юнктурності?
— Я писав за велінням серця. Божі заповіді — це мудрий закон буття. Тексти звернено передусім до тих, хто ще не знайшов дорогу до Храму. Ми з моїми співавторами-композиторами боялися лише не перейти Рубікон, не опуститися до рівня дешевої попси. Адже сучасна українська естрада сьогодні переживає не кращі часи. Потрібен могутній заслін поганому смакові. Я хочу, щоб слухачі вслухалися в слово, а не тупо впадали в наркотичний дурман ритмів, у яких немає і натяку на мелодію.
— Хто ваші музичні співавтори? Кому ви довірили виконання таких незвичних творів?
— Музику написали композитори Геннадій Татарченко та Леонід Нечипорук. На мій погляд, досить цікаве аранжування зробив Олександр Чернега. Цикл відкриває наш «закарпатський соловей» Іван Попович («Я твій»), а продовжує Віктор Шпортько («Не сотвори собі кумира») та Павло Зібров («Не буду лжесвідком»). Легендарний квартет «Явір» блискуче справився із записом «Не жадай жінку свого ближнього». Цікавий дует вийшов в Анатолія Хостікоєва та Наталі Сумської. Поза всякими похвалами наша «козачка» Раїса Кириченко, а також багато інших чудових виконавців. Є два варіанти «Шануй батька і матір», записанi Аллою Кудлай та Ярославом Квашею (10-річним київським школярем). У фіналі хочу, щоб прозвучав хор усіх учасників, котрий виконає «Хай святиться ім’я твоє» — як гімн грядущому тисячоліттю.
— Однак поки що ви готуєтеся до свого творчого вечора, який намічено на середину квітня. Дату вибрано невипадково?
— 1 квітня в мене «округлена дата» (цього дня поетові виповнюється 65 років. — Т.П. ). Проте в «обманний день» багато глядачів можуть сприйняти запрошення на вечір як розіграш. Тому я вирішив провести концерт 15-го. У програму хочу включити нові вірші та пісні. Може, у фіналі прозвучить попурі шлягерів. Практично всі провідні артисти естради, з якими я співробітничаю, виявили бажання взяти участь у цьому ювілейному заході. Чекаю гостей із близького зарубіжжя: братів Радченків, Ярослава Євдокимова та Олександра Морозова.
— Цікаво, у вас є улюблені виконавці?
— Мені важко когось одного виокремити. Адже фактично з кожним зі співаків старшого і середнього покоління випало працювати. Назву лише декілька імен: Василь Зінкевич, Алла Кудлай, Віталій Білоножко, Лілія Сандулеса, Іво Бобул, Павло Зібров, Надія Шестак. Мені дуже приємно, що пісня «Я хочу сказати» принесла перемогу на останньому «Пісенному вернісажі» Павлові Мрежуку, дуже перспективному молодому вокалістові. Гарні артисти завжди виступають як співавтори. Адже наша українська пісня сильна синтезом музики, тексту і виконавської майстерності.
— До переліку ваших регалій додалося звання «Найкращий поет». Як почуваєтеся в новій іпостасі?
— Мені приємна ця нагорода. Тим більше, що пісні, які вийшли у фінал «Пісенного вернісажу», — «Не сотвори собі кумира», «Я хочу сказати», «Розмова з тобою», «А була любов», «Ти скажи», «Неждана зустріч», — дійсно, скажу без удаваної скромності, є достойними роботами. Для поета головне не титули і звання, а щоб Муза ніколи його не покидала:
«Що вмію я? Писати вірші
Та ще складать свої пісні.
Оце і все...Й не краплі більше
Життям відділено мені».
Довідка «Дня»:
Вадим Крищенко — заслужений діяч мистецтв України, автор 30 поетичних книжок і текстів більш ніж для 500 пісень. Досить назвати декілька шлягерів, написаних його рукою, — «Родина», «Берег любові», «Молитва», «Одна- єдина», «Я починаю все спочатку», «Хай щастить», «Білі нарциси», «Старе джерело», «Осінні яблука».
