Економічну політику (її результати видно в таблиці) щодо Східної Німеччини більше за все звинувачують у тому, що величезні витрати призвели до таких незначних результатів. Продуктивність праці у Східній Німеччині залишається на низькому рівні, а витрати на зарплату величезні; безробіття винятково високе й удвічі перевищує рівень Західної Німеччини (найвищий за всю історію післявоєнної Німеччини), і це навіть не враховуючи численні програми по створенню робочих місць; економічне зростання низьке, зростання продуктивності ще нижче. По суті, все це виглядає великим і дорогим розчаруванням.
Критики російської провальної спроби переходу до ринкової економіки багато в чому пояснюють невдачу тим, що до того, як дозволити силам ринку взяти владу в свої руки, треба було започаткувати необхідні правові та суспільні інститути. Безсумнівно, це не є аргументом у випадку Східної Німеччини, в якій інститути виникли за один день, і країна отримала західнонімецькі закони, якi мають свiтовий рiвень, права власності, суди, державне управління, ринки капіталу і, на додачу, західнонімецькі гроші. За один день східнонімецька економіка отримала все можливе від економічної цивілізації.
Популярні пояснення і обмеженому успіху, і повному провалу йдуть у двох напрямках. Перший діагноз, не зовсім політично коректний, пояснює мізерний прогрес тим фактом, що східні німці — погані економічні агенти, зіпсовані більше ніж півстолітньою диктатурою. Навіть якщо їм дається шанс на першокласний капіталізм, вони вважають за краще пасувати і жити за рахунок щедрої системи соціальної допомоги.
Альтернативне пояснення пропонується адептами процесу переходу: вони бачать корінь зла в еквівалентному обміні марки Східної Німеччини на німецьку марку і в швидкому переході до платіжного паритету, який було нав'язано корпоративною німецькою системою. Вони стверджують, що зарплата є ключем до економічного зростання, і суть справи перебувала в нездатності втримати зарплати на низькому рівні. Але як можна було б цього домогтися в об'єднаній Німеччині? Обмежити мобільність робочої сили, запровадити посвідку на проживання чи, може, спорудити нову Стіну?
Наївно думати, що Східна Німеччина могла б втримувати зарплати на низькому рівні і бути позбавленою істотної соціальної допомоги без ризику масової міграції на Захід; ще більш наївно вважати, що демократичний німецький уряд будь-коли задумувався про уніфікацію, за якої довелося б вводити посвідку на проживання. Це здається ще більш абсурдним у той час, коли Європейський Союз вступив у фазу необмеженої мобільності робочої сили.
Таким чином, треба шукати альтернативні стратегії на дещо нижчому рівні — скажімо, спочатку обмінний курс міг би бути встановлений так, щоб перетворити Східну Німеччину на країну з низькою зарплатою. Але навіть це виглядає мрією, оскільки всупереч високому безробіттю зарплати у Східній Німеччині щороку істотно збільшувалися порівняно із західнонімецьким рівнем. За нижчої ставки конвертації ми просто зіткнулися б із вищими темпами інфляції зарплат.
Заднім числом видно одну альтернативну стратегію: Західній Німеччині треба було передбачити провал експерименту ще до його початку. Зрештою, проблема породжується не Східною Німеччиною, а, швидше, Західною Німеччиною. Об'єднання принесло з собою не тільки переваги західнонімецьких економічних інституцій — права власності та тверду валюту, — але також катастрофічні недоліки цих інституцій: профспілки, завищені допомоги по безробіттю і надмірні гарантії зайнятості, всеосяжне регулювання. Якщо Західна Німеччина перед обличчям уніфікації віддала б на відкуп всі ці недозволені обмеження вільним силам ринку, то економічні витрати виявилися б набагато нижчими: Східна та Західна Німеччини щільніше наблизилися б до повної зайнятості, а поштовх до збільшення продуктивності праці був би набагато сильніший.
Безсумнівно, німецький корпоратизм не допускав такого роду рішення: профспілкам хотілося захистити існуючі зарплати. Уряд міг забезпечити це єдино можливим способом, виплачуючи високі допомоги по безробіттю в Східній Німеччині — країні з високою зарплатою. Оскільки політики боролися за голоси східнонімецьких виборців, то видимий виграш мав бути забезпечений із самого першого дня; тим самим створювався прецедент зарплати без роботи. І німецький бізнес також виявився при справах, отримавши (за рахунок платників податків) інвестиції на Сході плюс — авансом — величезний сплеск попиту. Кожен точно знав, чого він хоче в Східній Німеччині, і кожен отримав те, що планував. Хороші новини полягають у тому, що об'єднання відбулося, погані новини полягають у тому, що Східна Німеччина стала навіть гіршою економікою, аніж Західна Німеччина, — об'єднання пройшло занадто завзято.
Якщо Східна Німеччина і перетворилася на ідеальну подібність у мініатюрі західнонімецької бюрократії та соціальної неефективності, то оповідання має ще один розділ. Сьогодні Східна Німеччина благає позбавити її від західнонімецької держави загального добробуту. Можливо, в цьому вiдбивається той факт, що зрештою посадка буде жорсткою і грошові вливання уріжуть. Але краще спробувати м'яку посадку, витісняючи занадто дорогу державу загального добробуту, аніж вщент розбитися десь по шляху. У Східній Німеччині рівні зарплати на колективних переговорах з фірмами починають мало-помалу скорочуватися, і поступово ці питання виводяться з компетенції галузей промисловості; в Східній Німеччині люди навіть працюють за сумісництвом.
Найбільшим уроком Східної Німеччини є наступне: Західна Німеччина відповідає за проблему, яку не можна допускати. Від об'єднання нікуди не подітися, і, таким чином, Західна Німеччина повинна або змінитися, або постійно платити дедалi більше! Руді ДОРНБУШ, професор економіки МТІ, колишній головний економічний радник при МВФ і Світовому банку Проект Синдикат для «Дня»
