Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Один день «безголового» парламенту

Вчора завершився перший етап політичної кризи
22 січня, 2000 - 00:00

Заява депутата Олександра Єльяшкевича про те, що 180 депутатів недостатньо для прийняття яких-небудь рішень, і його ж пропозиція спікерові добровільно піти у відставку були проігноровані. У відповідь Єльяшкевич повідомив, що він і ще частина депутатів від «Громади» змушені покинути будинок ВР і приєднатися до більшості, яка зібралася в Українському домі.

Напередодні координатор більшості Леонід Кравчук заявив, що в Україні «немає парламентської кризи». На його думку, «вести мову про парламентську кризу можна було б у тому випадку, якби депутати розділилися на дві однакові частини. А за наявності більшості можна казати тільки про те, що спікер Олександр Ткаченко ігнорує парламентську більшість і грубо порушує регламент, не включаючи в порядок денний пропозиції представників більшості».

Однак, якщо вже не парламентська криза, то криза парламенту в наявності. Користуючись медичною термінологією: коли тиск 180 на 235, жити, мабуть, і можна, але повноцінно працювати навряд чи.

Представники лівих заявили, що діями більшості управляє Президент, а Президентом, у свою чергу, управляє Міжнародний валютний фонд. Оскільки МВФ, у вустах комуністів та прогресивних соціалістів, — то найстрашніша лайка, здавалося б, ця заява увінчує всі докори на адресу більшості. Однак ліві не заспокоїлися і прокляли більшість послідовно від імені українського народу, жінок і дітей. Лідер КПУ Петро Симоненко нагадав, що 21 січня — день пам'яті Володимира Леніна і назвав збори більшості — «сходняком». Вельми символічно, що «сходняк» відбувався в колишньому музеї Леніна, а нині — Українському домі, а ліві перебували на вулиці Грушевського, в будинку ВР, із радянською символікою.

Однак, якщо залишити поза увагою всі ці «зразки парламентської етики», висновок вельми невтішний: адже парламент — це не більше і не менше, ніж точний зліпок нашого суспільства. Так само, як і всі наявні в ньому — відображення процесів що відбуваються в суспільстві. Майбутній референдум (при всій гамі ставлень до його проведення), очевидь, стане додатковим каталізатором цих процесів і значною мірою визначить подальшу долю ВР. Проте у будь-якому випадку, попри всі докори нинішньому складу ВР, не годиться забувати, що парламент — наріжний камінь демократії. При всій пишномовності цього значення, якщо в країні буде знищено парламентаризм, матимемо автократію Лукашенковського зразка.

Якого вирішення набуде правова колізія з двома парламентськими засіданнями, сьогодні сказати складно. О.Ткаченко заявив: «Усе те, що сьогодні робить так звана більшість, і те, що його незаконно очолює один із заступників голови парламенту Віктор Медведчук, — це порушення не просто Конституції, це кримінальна справа». Він також повідомив, що він мав телефонну розмову зі спікером Держдуми Росії Геннадієм Селезньовим і головою Ради Федерації Росії Егором Строєвим (за звичкою «настукав» «старшому брату» — ?). Зі слів О.Ткаченка, матеріали про ситуацію в українському парламенті будуть передані у Держдуму і Раду Федерації, крім цього, відповідне звернення направлять до Ради Європи. За словами О.Ткаченка, представники фракцій ПСПУ виступили з пропозицією відрядити невелику групу депутатів на зустріч із Президентом для обговорення ситуації. «Я згоден зустрітися з Президентом, провести переговори про наявну ситуацію, але ініціювати цю зустріч я не буду», — зазначив спікер, додавши, що Президент «ініціював» теперішню ситуацію в парламенті, повідомляє Інтерфакс-Україна.

До Леоніда Кучми як гаранта Конституції з відповідною заявою звернулася й більшість. Отже, видно, рішення Президента може бути вирішальним у парламентському конфлікті.

Більшість виконала своє перше завдання і чітко проголосувала за відставку спікера і його зама. Однак у тверезомислячих спостерігачів ейфорії не сталося. Перше випробування на міцність — пакетне голосування про нове керівництво ВР — ще попереду. Тоді стане зрозуміло, наскільки більшість стійка, відповідальна і здатна до компромісу.

Дмитро СКРЯБIН, «День»
Газета: