Не згадуватимемо діяльність уряду і самого Валерія Павловича, у цьому випадку важливим є інше. Важлива та атмосфера катастрофізму, яку створює еліта навколо буденної політичної події. Справді, кому перешкодив, до яких таких особливих наслідків призвела відставка прем'єра? Може, він не встиг завершити радикальні реформи? Та ні — у його уряду навіть програми не було. А може, він був гарантом стабільності, моральним авторитетом, на якому тримався спокій в країні? Теж ні, на цю роль у нас є інші претенденти. Проте навіть якби всі ці якості були властиві Валерієві Пустовойтенку, все одно відставка — зовсім не привід для глобального смутку. Відставка для політичної сили (у цьому випадку — для НДП) — це сигнал. Відставка означає, що десь допущені помилки, не організована необхідна підтримка, допущені прорахунки. Відставка — це мотив для аналізу, перегрупування сил і т.ін. Зрештою, якщо уряди змінюються, значить, у країні все-таки щось відбувається, значить, з'являються шанси змінити ситуацію на краще.
Авжеж, можна сказати, що кабінет Пустовойтенка — нiякий не кабінет, що за час його прем'єрства змінено ледь не всіх міністрів і декого по кілька разів. Можна говорити про те, що цей уряд — типовий приклад політично безвідповідального бюрократичного утворення, для якого передусім — власні інтереси, і ці інтереси — єдине, що утримує цих людей разом. І відставка такого конгломерату — не більше ніж результат закулісних інтриг і нового розподілу сил після виборів. То, може, усвідомлення цієї ситуації учасниками подій і спостерігачами — все-таки позитивне явище? А сама відставка — безумовно, позитивний факт, маленький крок на шляху до прозорої політичної системи? Зрештою, усвідомити існування проблеми — вже наполовину її вирішити.
До речі, для НДП відставка Пустовойтенка — додатковий поштовх, аби задуматися про безперспективність «закритої» політики. Про це саме час подумати і СДПУ(о). Без сумніву, ця партія, якщо вона не вживе радикальних заходів, піде шляхом НДП, рано чи пізно поступиться місцем (без усяких там виборів) спритнішим «політикам». Що ж до Пустовойтенка й НДП, то можна сказати, що для них політичне життя тільки починається, а не закінчується. Є ж хоча б приклади наших північних (і не дуже) сусідів, тобто досвід Примакова, Кириєнка тощо. Тепер для партії, що має певний потенціал і досвід, головне завдання — правильно його оцінити і зробити правильні висновки. Перспектива — у банальній партійній роботі, «політпросвіті», підготовці кадрів і т.ін., і т.п. У цьому випадку мене не стільки цікавить доля НДП і політичне майбутнє Пустовойтенка, скільки перспективи становлення партій і прозорої політичної системи. Без розуміння необхідності такого процесу нашими партійними «монстрами» (не є важливим, внаслідок чого таке розуміння настане), його перспективи досить сумнівні. Проте, судячи з усього, ми хоч і повільно, проте рухаємося у правильному напрямі. Зрештою, якщо вже Волков створює партії, то, видно, щось у цьому є...
